Твір на тему "як порозумітися з людиною? " за творою останній дюйм

Іноді навіть найближчі люди не мають достатнього взаєморозуміння між собою. це дуже сумно, оскільки без такого взаєморозуміння жити набагато складніше, ніж з ним. завдяки взаєморозумінню люди дійсно можуть впоратися зі своїми проблемами, вирішити складності буття і добитися істотного успіху в житті. драматичний приклад всього цього показаний у творі джеймса олдріджа під назвою «останній дюйм».у даному творі описується історія батька і сина, які полетіли на безлюдний острів заради розваги – пофотографувати акул. але батько допустив велику помилку, він приманював акул, заплямований кров’ю, що призвело до того, що ці хижаки його сильно покусали. після цього його життя було під великою загрозою, він не зміг би впоратися з керуванням повітряного судна самостійно. батькові довелося побіжно вчити сина такій складній справі, як іння літаком. але проблема була в тому, що хлопчик ніколи не відчував розуміння з боку свого тата. ці двоє дуже мало спілкувалися, в цілому у них було вкрай мало спільного. проте, хлопчикові вдалося не тільки долетіти, куди потрібно, а й подолати той горезвісний останній дюйм, який був найскладнішим місцем.у підсумку, аналізуючи даний твір, хочеться зробити висновок, що, швидше за все, батько і син знайшли таке важливе взаєморозуміння. але зробити це їм вдалося лише перед обличчям справжньої смерті. імовірність того, що дитина допустить серйозну помилку і так і не зможе посадити літак нормально, була дуже висока. тим не менш, він впорався з цим завданням. в кінці розповіді автор наводить слова батька, який подумки обіцяє самому собі приділяти більше уваги синові і робити все, щоб стати для нього справжнім другом, а не просто біологічним батьком.я не думаю, що знайти спільну мову з людиною можна тільки тоді, коли вам загрожує смертельна небезпека. звичайно, в таких ситуаціях дійсно люди постають такими, якими вони є насправді, а не намагаються здатися певними через особливості свого характеру. постаючи справжніми, реальними, люди дійсно заслуговують поваги та розуміння. у той же час я переконаний, що іноді і в простому, звичайному житті буває так, що люди показують себе справжніми, відвертими, тим самим до себе повагу і можливість знайти з собою спільну мову. спільну мову люди можуть знайти лише тоді, коли вони ведуть себе по-справжньому, не і не намагаються справити якесь враження. приклад тому був показаний у творі «останній дюйм». у той же час я вважаю, що бувають в житті людини й інші ситуації, коли з ним можна відшукати взаєморозуміння, не тільки в настільки екстремальні випадки.

дитинство — це прекрасний час, коли серце відкрите для нових почуттів, душа — для нових вражень. таким цікавим, безмежно таємничим, непізнаним видається навколишній світ. у кожної речі в хаті є своя історія, свій голос, свій характер. а що вже говорити про річечку, ручаї, хмари, дерева, листя на них, увесь той багатоголосий народ жаб, риб, кузьок, мурашок, метеликів! будь— який їхній порух — це вияв великого життя природи, який тільки треба побачити — і ти пірнеш у країну пригод і мрій. саме такими невтомними, уважними спостерігачами є діти.

безпосередні дитячі враження від загадкового навколишнього світу яскраво передав у повісті "звук павутинки" в. близнець. головний герой твору — хлопчик льонька, його мрії та фантазії. автор присвятив повість "трав'яним коникам, хрущам, тихому дощеві, замуленій річечці — найбільшим чудесам світу, які ми відкриваємо в дитинстві". повість складається з дев'яти коротких фрагментів-спогадів, кожен із яких має свій сюжет. тільки в тих, у кого є мрія, бажання пізнавати світ, є свій срібний чоловічок, що дзенькає й бумкає, свій буме, сопуха.

найменший порух не залишається поза увагою юного дослідника. він уміє дивитися "сонячне кіно". мати думає, що вранці льонька спить, і зачиняє віконниці, а хлопець спостерігає крізь маленьку дірочку, як живе своїм життям мікроскопічний світ вишневих пушинок, вишневого герой помічає, які вони чемні й поважні; гуртом, поволеньки виступають із темряви маленькі живі клубочки. він уявляє, як їх все більше й більше прибуває на світлу галявину, і кожна пушинка обходить своїх подруг, низенько присідає й каже: "вишневих снів тобі, сестро! " у чорній пір'їні льонька може побачити піратське судно на чолі з капітаном-розбишакою вирвизубом, що хоче взяти в полон пушинок. багата уява хлопчика малює яскраві сцени баталій, у яких беруть участь невидимі звичайному оку герої.

льонька дає ім'я бумс своєму срібному чоловічку. хлопцю хочеться "взяти бумса в руки, роздивитися, похукати на нього, погладити крильця. а може, й сховати в ", але раптом він пригадує, як минулого літа спіймав метелика і, хоч той і пручався, посадив його до коробки, сховав і забув. а метелик загинув, перетворився на порох. ми бачимо, як льонці шкода метелика, хлопець зрозумів, що то він убив бідолаху, і робить правильний висновок: "для чого вбивати живе? "

здавалося б, зовсім ще дитина, льонька цілком дорослий у своїх розмірковуваннях, він здатний відрізнити добре від поганого, розуміє ціну справжньої дружби. на річці хлопчик зустрічає важко хворого вченого . льоню вражає, що так само вміє бачити невидиме, розмовляти з листочками, річкою, будувати кораблики й греблю. дорослий чоловік на межі смерті стає чутливим до навколишнього світу, стає дитиною. і коли не може більше підвестися, бо хвороба насідає на нього з новою силою, льонька втрачає друга, якого тільки-но полюбив. а хлопцю так потрібний однодумець, із яким можна було би гратись, робити нові відкриття!

до смертельно хворого його надовго не пускають, найкращого друга — собаку — вбив глипа, і в уяві льоньки з'являється образ дівчинки ніни, такої знайомої й загадкової водночас. вона — ніби місток між хлопчиком і , між дитинством і дорослим життям. ніна розповідає про , навіть читає листи. вона завжди припливає в човнику нізвідки й відпливає в нікуди. але вона надзвичайно важлива для хлопця, він чекає на неї, аби просто поговорити про життя. на прощання ніна говорить, що й він так само забуде про неї, як і всі ті друзі, які вже виросли і більше не вміють мріяти, фантазувати, бути справжніми.

востаннє дівчина сідає в човник і відпливає у вирій. герой сам не може збагнути, чи була вона насправді, чи може, він сам її вигадав. ми розуміємо, що розставання з ніною, кінець літа символізують перехід до дорослого життя, але сподіваємося, що льонька на все життя збереже в пам'яті літні дні, не втратить уміння мріяти й слухати "павукове радіо" природи.

  правильный ответ франко.

название издательства взято из рассказа  ивана франко  «гришина школьная учёба» —

про мальчика, который пас гусей, потом пошёл учиться в школу, и каждый раз, когда он возвращался домой, отец его спрашивал: «что вы учили? ». мальчик отвечал: «а-ба-ба-га-ла-ма-га» (то есть «азбуку»). а когда он через год вернулся, стал летом снова пасти гусей и хотел похвалиться тем, что выучил в школе, то гусь ему сказал: «а-ба-ба-га-ла-ма-га». тут мальчик и подумал, что гусю, а не ему нужно было идти учиться