українська мова є національною мовою українського народу, дуржавною мовою україни. це одна з найбагатших і найрозвиненіших мов світу, яка вдоскналювалася зусиллями багатьох поколінь віків.
мова-це душа народу. у ній, як у дзеркалі, відбивається увесь його духовний світ, багата героїчна історія, мудрість, досвід, одвічній мрії і сподівання, краса душі і характер українців.
українська мова об"єднує наших сучасників і попередні покоління у велику родину - український народ. тому українська мова є рідною для кожного українця.
престиж мови полягає у її надзвичайній мелодійності і ніжності, її синтаксичне багатство і гнучкість, значні внутрішні словотворні можливості були тими показниками, завдяки яким 1934 року в парижі на всесвітньому конкурсі мов українська посіла третє місце(після французької і перської).
_
?
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
Написати твір на тему , , казкове й реалістичне у повісті русалонька з 7-в‘‘ або , , добро чи зло у повісті русалонька з 7-в‘‘
Упродовж усього життя А. Малишко натхненно працював як пісняр. Музику до його поетичних творів писали такі відомі композитори, як П. Козицький, М. Вериківський, Д. Майборода, А. Штогаренко, С, Козак, О. Білаш. Чимало творів ще за його життя стали народними піснями: "Ми підем, де трави похилі", "Рідна мати моя", "Білі каштани", "Стежина", "Пісня про рушник" та інші. Улюбленою у народі стала пісня "Цвітуть осінні, тихі небеса", (музика О. Білаша).
Пісенність — одна з найголовніших прикмет усієї поезії А. Малишка. Його поетичне мислення завжди було взаємозв'язане з елементами народно-пісенної поетики. Це й забезпечило активну співпрацю композиторів з поетом та широку популярність пісень на тексти А. Малишка.
Кращим твором пісенної спадщини поета с пісня "Ранки солов'їні". Ліричний герой пісні згадує ніжне кохання, яке впродовж життя тривожить душу і не забувається. Закохані розійшлися в житті, але в серці живе надія на зустріч. Надзвичайно мелодійним у пісні є приспів. Побудований па паралелізмі, він викликає чимало асоціацій. Київ із квітучими каштанами й неспокійною дніпровською хвилею — це сама молодість.
Душу і серце ліричного героя пісні "Ми підем, де трави похилі" тривожать карі очі коханої, яку він зустрів в "краю придніпровськім". До коханої ліричний герой звертається найніжнішимн словами, порівнює її із "золотою веселкою", яку обов'язково називає "моя".