Написати твір на тему . мій улюблений герой з роману "чорна рада" пантелеймона куліша . використовувати цитати

Можу запропонувати такий варіант твору про улюбленого героя з "Чорної ради":

             «Чорна рада» - це історичний роман хроніка, в якому розповідається про доленосні події для нашої вітчизни. Твір П. Куліша насичений яскравими та різнобарвними образами. На сторінках роману можна побачити і історичних постатей, серед яких Брюховецький, Сомко, Тетеря, і вигаданих персонажів, створених уявою письменника.
            Серед усіх образів мені найбільше імпонує Петро Шраменко. Це гарний «орел не козак», який містить у собі такі риси, як мужність та хоробрість. Цим його рисам дивуються навіть старші люди, які вже не раз відчули на собі, що таке війна: «Не кожен здатен під кулями велику ріку перепливати». А Петро завдяки своїй відвазі може.
Петро шанує батьків. Шрам, батько Петра, є для нього справжнім авторитетом. Цей хлопець звик слідувати закону та коритися моралі. Він відчайдушно вболіває за свою Батьківщиною, бореться за неї не на життя, а на смерть: «... ворочав важкою шаблюкою, як блискавкою, а хисткий і проворний, як сугак на степу». Окрім цього Петро є гарним побратимом і товаришем, про що свідчать слова Кирила Тура: «...у багно тебе не втопче, як зав’язнеш, а хіба з багна витягне».
         Петро Шраменко має здатність і на сильні почуття. Так він закохується у Лесю і лицарськи і шляхетно захищає честь украденої дівчини. З вірної в коханні Лесею їм пророкують справжнє сімейне щастя.
         Отже, Петро – славний козак, гарний син та люблячий коханий. Він відданий своїй Батьківщині, ладний боротьбою довести свої почуття до неї. Жодна людина не може сказати про нього лихого слова. Саме завдяки цим позитивним рисам Петро Шраменко є моїм улюбленим персонажем.

Доброго дня, шановний Яремо!

Нещодавно я дізнався про ваші героїчні вчинки і вирішив написати вам листа. Я вважаю, що ви дуже нетипова особистість і не просто рядовий учасник Коліївщини. Хоч з самого початку ви мені здались трохи закомплексованим і  приниженим, тобто з дитинства затурканим і зацькованим наймитом, та це лише доля зіграла з вами злий жарт  «багатому на лати та на дрібні сльози».. Проте ваша висока гідність, яка в юності таки заявила про себе, змусила вас вступити до табору повсталих. Спочатку ви гнались за матеріальним, що як на мене не дуже правильно. Але згодом мене вражає ваше духовне відродження, коли по при головне ви ставили мету - здобути щастя. Ви - дуже сильний характер, і по при погляди інших, я не вважаю вас месником. Ви справді маєте ніжне і любляче серце. Я найбільше ціную в вашому характері працьовитість, цілеспрямованість, доброту, чуйність, щирість, мужність, винахідливість, здатність пожертвувати власним життям заради іншого. І я буду намагатися прагнути до вас, як до свого ідеалу.

Дякую вам! З повагою, добродій.

Автор не байдужий до своїх героїв, він разом з ними радіє і страждає. Поет представляє героїв роману як своїх добрих знайомих. Онєгіна він називає своїм добрим приятелем, з яким подружився в той час, коли Євген залишив великий світ. Автор розповідає про те, яке враження справив на нього новий знайомий:

«Спершу Онєгіна мова

Мене бентежила, потім я звик

До його уїдливого спору,

І до жартів з життям навпіл,

І до злості похмурих епіграм».

Пушкін згадує, як вони разом прогулювалися по набережній Неви, розповідаючи один одному про дні своєї юності. Онєгін навіть хотів відправитися разом з ліриком в подорож, але доля розлучила їх на довгий термін. Причиною цього стало заслання Пушкіна на південь. «Там колись гуляв і я, але шкідливий північ для мене» - іронічно зазначає Пушкін. Поет добре знайомий і з Тетяною, він присвячений в усі її таємниці, він захоплюється її листом до Онєгіна:

«Лист Тетяни переді мною

Його я свято бережу,

Читаю з тайною тугою

І начитатися не можу».

Тетяна – улюблена героїня поета. Ті почуття, які визивають в її душі картини рідної природи, знаходять відгук і в серці автора. Поет передає її думки і почуття з особливою ніжністю, як би даючи зрозуміти, що сам відчуває ці ж почуття:

«Тетяна (руська душею,

Сама не знаючи, чому)

З її холодною красою

Любила руську зиму».

Проте автор не завжди висловлює свої погляди і почуття через героїв, він вкладає в їх уста думки, часом не просто відмінні, а й протилежні своїм. Наприклад, про Онєгіна Пушкін каже: «Не тільки добрий мій приятель, але і мій безглуздий учень». Він завжди радий відзначити різницю між світоглядом героя і своїми поглядами на життя. Онєгін був байдужий до природи, мистецтва, книг, він не міг глибоко відчувати і любити. Автор же – натура поетична, гостро відчуває життя, йому відкрита істина, недоступна Онєгіну. Пушкін, на відміну від свого героя, захоплюється природою, любить мистецтво, для нього театр – чарівний край. Поет згадує:

«Там, там під захистом лаштунків

Минали дні мої, неслися».

Для Пушкіна все, що пов’язане з його юністю, прекрасне. Поет вважає, що найщасливіші роки свого життя він провів в ліцеї. Пушкін часто згадує про ті чи інші періоди свого життя. Так, поет розповідає про заслання на південь, де він перебував у повній самоті, далеко від друзів і близьких. Його єдиним супутником в подорожі по Кавказу була муза, що давала йому сили, перебуваючи на засланні, відчувати красу краю і повноту життя. Нарешті Пушкін повертається в Петербург , але це вже не той поет-романтик, який без розуму від балів. Погляд Пушкіна на світське суспільство Петербурга змінився.

Зміна поглядів автора на суспільство Петербурга Бєлінський поясняє наступним чином: «Онєгін писаний був в продовження декількох років і тому сам поет ріс разом з ним і кожна нова глава поеми була цікавішою і більш зрілою. Таким чином, весь роман ми сприймаємо через призму поглядів поета, осягаючи глибину його особистості». Як точно зазначив Бєлінський, особлива цінність роману в тому, що тут все життя, вся душа, вся любов поета, всі його почуття, поняття та ідеали.