1) ким був батько стефана дропана? 2) коли напали татари на рогатин? 3) чому татари не знущалися над настею? 4) що було цінність героїні в полоні? 5) перебуваючи на татарському возі настя що знаєте будь ласка напиші

Если это Роксоляна то,
1 львівський купець
2 на весіллі Насті і Стефана
5 як перед кількома роками була тяжко хвора

Івоніка."...очі Івоніки були дзеркалом самої доброти серця й чесноти..."  "Його сильні, залізні руки, чорні та тверді, заворушилися незамітно…" "Гарна була земляІвоніка любив її. Він знав її в кожній порі року і в різних її настроях, мов себе самого. Вона пригадувала чоловіка і жадала жертви.Як була люта, боявся її більше, як почорнілого неба, що віщує тучу."
Марічка. "...погляд у Марійки м'який, звичайно глибокий і зажурений, в усміху несказанно лагідний і гарний..." "Одначе її тонке, ніжне обличчя з ясними лагідними очима усмиряло враження її занедбаного вигляду.""Була се слабосильна, ще доволі молода жінка з ніжними рисами обличчя, на якім за першим поглядом було пізнати, що тяжка, ненастанна праця й жура, що гнітила її, надали її п'ятно старості."
Сава "Він був високий ростом, вищий від свого брата, але ніжно збудований, як мати. З лиця подобав також на неї і був би гарний, коли б не його безустанно заблуканий погляд, що мав у собі щось зимного] й несупокійного. З його ніжного, майже дитинячого обличчя вражав його погляд прикро і відтручував від себе. Очей сих не наслідив він ані від тата, ані від мами. Коли очі Івоніки були дзеркалом самої доброти серця й чесноти, погляд у Марійки м'який, звичайно глибокий і зажурений, в усміху несказанно лагідний і гарний, то його очі, великі й сиві, не мали нічого спільного з його дитинячо-молодим обличчям. ""Відколи з нею(Рахірою) сходиться, стає з дня на день гірший, лінивіший і твердіший, справляє всім лише гризоту та жаль.""Але він - то вже інша галузь. Росте й горнеться кудись... та не до доброго й не до нас. Він роботи боїться, йому танець у голові. Зо стрільбою ходив би день і ніч по полі й по лісі, а про хату думає лише тоді, коли мамалиґа на кружок вивернеться. Йому однаково, чи товар поєний, чи ні,- коби йому спрага не допікала. Йому однаково, яка погода надворі, чи се землі і збіжжю по добру, чи се бджолу не вбиває,- коби він у своїх збитках мав гаразд, коби йому меду доволі, аби потайком із горівкою змішати та бог знає з ким випити!"
"Тато його не позволяв йому курити, бо сам не курив, а Григорій усе приносив йому пачку з Гоппляцу, як знав, що в нього вже тютюну не стало, а він хотів курити. В тата пив він горівку лиш 3-4 рази до року - на різдво, на Великдень, на храм і на Новий рік або в м'ясниці,- а тут частували його не раз і не два, а по кілька разів до тижня. А вже найліпша була для нього Рахіра... "Михайло каже про Саву "Він ще дурний, наш малий, і трохи впертий, але він добрий хлопчисько!"
Михайло: «І не саме великий, але плечистий і сильний, а з лиця мов у якої дівчини, лише що над устами засіявся вус. Дівчата в селі знали добре, який він був, одначе він держався від усіх так далеко, був такий соромливий і замкнений, що ніхто не міг про нього сказати, щоб глядів за одною довше, ніж за другою. 
Такий був Михайло! Просто пішов до бурдея, не ївши, щоб товару подивитися, за всім доглянути; аби на завтра пристарати до орання, аби братися до землі.»
Сава про нього так казав:"Михайло був баба, хоч був сильний, як медвідь, і плечі у нього, як у великана, садив на них мішки, як ніщо; хоч, щоправда, до роботи був здатний, як рідко хто перший-ліпший. Але серце було у нього м'яке, як тісто!"

Марічка - поетична дівчина, знає секрети навколишньої природи, ворожіння. Вона складає співанки, які з’являються "ніби самі по собі". Дуже любила їх співати, чекаючи на Івана та зустрічала його співанками. Вміла складати пісні. Вона настільки чиста, що вміє відповісти добром на зло. Ще в дитинстві вона назавжди привернула серце Іванка до себе, пригостивши його цукеркою у відповідь на спробу побити її. Мала чорні матові очі. 
Палагна - багацького роду; фудульна, здорова дівка, з грубим голосом й воластою шиєю; набралась тіла; повна й червона, курила люльку, носила пишні червоні хустки; туге тіло, рожеве і свіже, як позолочена хмара, переповнена теплим весняним дощем. Палагна не знаходить щастя в одруженні з Іваном. Сильна і здорова, вона потребує й чоловіка собі під стать. Для неї незрозумілі дивацтва Івана, бо вона реалістично дивиться на світ, не помічаючи його романтичності.