Твір на тему: невмерущість духовної краси за драмою-феєрією лісова пісня

Головною героїнею поетичної драми Лесі Українки «Лісова пісня» є витвір народної фантазії і міфологічна істота за ім’ям Мавка. Письменниця дає цьому персонажеві ніжну натуру, співочу душу і дівочу вроду. Досить важливу роль у образі Мавки грають її довгі коси. Вільна, як і оточуюча природа, що її зростила, Мавка ходить з перевитими ніжними квітами розпущеними розкішними чорними косами. І це не випадково, адже коси в народному уявленні – це символ волі, вроди та дівочої цноти. Краса Мавки підкреслюється зоряним вінком, який у творі є символом усього кращого, що було в дівчині і символом усього найкращого, що повинна мати кожна людина. Протягом усієї п’єси Мавку супроводжує вогненне сяйво зоряного вінка.Героїня «Лісової пісні» сприймається не тільки як дивовижний казковий образ, в якому втілена людська мрія про вільне життя і щастя, а й реальна дівчина, життєва своїм виглядом та душею. Мавка приваблива за своєю щирістю, незламністю, почуттями і характером. Героїня драми мужня і горда, в її образі письменниця втілила свій людський ідеал, ідеал відданої своїм переконанням і почуттям, духовно багатої, волелюбної і гордої людини.Образ Мавки Леся Українка протиставляє у творі тим дріб’язковим людям, світ яких закінчується у тісному міщанському кутку, світ яких далекий від усього прекрасного і високого. Адже саме в такому яскравому протиставленні найбільш чітко сприймається головна ідея твору. Ця ідея полягає в невмирущості усього прекрасного і високого, що є в справжній людині, у вислові, який проголосила героїня феєрії: «Ні! Я жива! Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає».Стосунки між головною героїнею твору і Лукашем нагадують стосунки ще однієї відомої нам літературної пари – Гриця Бабенка і Марусі Чурай з однойменного твору Ліни Костенко. Розлад у відношенні цих героїв виник через те, що «Гриць ходив ногами по землі», а кохання Марусі «сягало неба». Те ж саме, що про Гриця, можна сказати й про Лукаша, який казав: «Любов любов’ю, а життя життям». На жаль, усі зусилля Мавки підняти коханого на свою висоту не дали ніяких результатів, а якщо і дали, то занадто пізно.Тільки з часом герой починає усвідомлювати, наскільки багато він втратив. У Лукаша відроджується потяг до незайманого, прекрасного кохання, він стає мудрішим. Під впливом жорстоких життєвих законів він усвідомлює, що у його існуванні немає сенсу. Лукаш замислюється: «А треба жити?». Герой просить у Долі:«Пригорни, моя Доля,Хоч руками долинку,чи не знайдеш під снігомз дивоцвіту стеблинку».Під «дивоцвітом» авторка має на увазі те найголовніше, що загубив Лукаш – своє духовне багатство. Ідея його невмирущості найсильніше відчувається в останньому монолозі Мавки:«Легкий, пухкий попілецьЛяже, вернувшийся в рідну землицювкупі з водою там зростить вербицю,-стане початком тоді мій кінець».В одному зі своїх листів до матері письменниця написала про те, що образ героїні створеної нею «Лісової пісні» «зачарував її на весь вік». Це зачарування передається кожному, хто прочитає цей твір, бо все в ньому освічене прагненням до незвичайного, небуденного і прекрасного, освічене яскравим полум’ям духовності. Тому і зараз поетичне слово Лесі Українки, яке письменниця називала «співучим полум’ям», світиться на повну силу, дає нашим співвітчизникам зрозуміти, що головне у житті – це високий і чистий людський дух.

Відповідь:

1.Дворище Девлет-гірея було схожим на:  б) оселю Сулеймана;

цитата: Заїхали в дворище Девлет-ґірея. Воно дуже подобало на оселю Сулеймана.

2. Чого не робив хлопець під час перебування у Девлет-гірея?  в) не читав татарські книжки.

3.Поміж дворищами в місті-столиці татарського хана:  б) були густі садки; цитата: Поміж дворищами густі садки, з яких під цю пору опадало листя.

4.За наказом хана Ганнуся повинна була жити:  в) в гаремі.

цитата: — Та тепер житимете трохи по-нашому. Дівчина піде між жінок до гарему. Не годиться і закон не велить, щоб дівчина в цьому віці ходила з відкритим лицем та й балакала хоч би з братом.

5. «Хай буде прославлений Аллах!» — так. звернувся мулла, вітаючи: в) Девлет-гірея.

6.Про столицю татарського хана Павлусеві розповідав:  б) дідусь

цитата: І справді перед ними лежало місто, столиця татарського хана. Про нього він чув від дідуся і рад був, що його побачить

Пояснення:

Кохання є основою життя будь-якої людини. Це почуття, яке дарує сили на подолання перешкод, надію на щасливе майбутнє, віру в себе. Саме таке кохання відчували один до одного герої повісті М. Коцюбинського «Дорогою ціною». Та, як то кажуть у народі, «хто не має кохання, той не знає і горя»,

З самого початку своєї трагічної оповіді письменник примушує нас захоплюватися Остапом і Соломією, співчувати їм і переживати за них. Ці молоді люди щиро кохали один одного, але щастя не мали, бо спочатку їх розлучив бездушний лях, а потім господар і зовсім став погрожувати Остапові позбавленням життя.

У центрі повісті до останніх її сторінок залишалися ці герої: молодий та сміливий парубок Остап і заміжня жінка Соломія. Доведений до відчаю Остап врешті-решт вирішив втекти з рідного села і відправитися на пошуки кращої долі. Соломія була дуже засмучена звісткою про намір її коханого парубка втекти з села і відправитися аж за Дунай. «Тікаєш, покидаєш мене. І отсе я лишуся сама з тим осоружним чоловіком». Та безмежна любов Соломії до Остапа все ж перемогла її почуття: вона вже погодилася на все і прийняла рішення, наче відірвала від свого серця шматок: «Тікай, Остапе, тікай, серце». А згодом вона й сама вирішила втекти разом з коханим.

І як же треба було кохати, щоб покинути, хоча і не дуже радісний, але все ж таки рідний дім, щоб залишити відносно спокійне життя і відправитися за дорогим і єдиним Остапом. Яку ж треба було мати вірність, щоб піти назустріч невідомості, неймовірним труднощам і небезпекам, щоб піти світ за очі, аби тільки бути поряд зі своїм коханим.

На які тільки вчинки, вигадки і хитрощі здатна жінка, яка віддано і щиро кохає. Ось і Соломія обстригає свої коси, перевдягається у чоловічу одежу, а свій жіночий одяг, який зняла з себе, викидає у ставок коло села. Відчайдушної сили цій дівчині надає кохання, і Соломія стає справжньою героїнею. Під час небезпечної подорожі вона не розгублюється у найскладніших ситуаціях, вона скрізь рішуча, вміла і спритна. Вона знаходить у собі сили не перелякатися і не розгубитися, вона перев’язує Остапа, коли того ранять, саме вона шукає його в плавнях і врешті-решт врятовує.

Але найбільш героїчна вдача Соломії проявилася після арешту її коханого Остапа. Вона віддала все, що у неї залишалося, але це не до його врятувати. Та Соломія не западає духом, гарячково шукає вихід з ситуації і, здається, знаходить. Але її надзвичайно сміливому плану не судилося збутися. Рятуючи свого коханого від неволі, ця непересічна жінка загинула у бурхливих водах Дунаю.

Протягом усієї повісті ми захоплюємося Соломією, її нежіночою відвагою, мужністю та вірністю, самовідданістю та здатністю на самопожертву. І хоча почуття Остапа проявлялися по-чоловічому скупо, все ж зрозуміло, що він щиро кохав Соломію. А зостарівшись, в гудінні вітру він усе чув Соломіїн поклик: «Остапе!».