Написати 3речення міркування, як з*явилося на землі добро і зло.

Спочатку не було нічого окрім людей, та і люди були байдужі до всього і були лише в своїх клопотах. Побачив це примогучий сокіл і був не задоволений. Зніс він два яйця, з них вилупилися чорний і білий лебіді і Сокіл сказав їм "Ви є Добро і Зло, Краса і Погань, Світло і Тьма, Правда і Кривда. І ви завжди будете завжди, ви будете скрізь, будете вічно, бо ви є Життя".

«Сто тисяч» — перша п'єса, написана І. Карпенком-Карим. Цей твір започаткував появу комедіографа-сатирика, який розвінчував сільських глитаїв, висміював їхню жадобу до збагачення. 

П'єса написана на реальних фактах. Узявши за основу відомості про шахраїв, які у Єлисаветграді продавали фальшиві гроші, І. Карпенко-Карий намалював типовий образ «стяжателя», глибоко розкрив його характер. 

Центральний персонаж — Герасим Калитка, сільський багатій, найбільше бажання якого — збагачення. Заради цього він недосипає і недоїдає, сам тяжко працює і своїм рідним не дає спуску. Постійно гає за наймитами, бо все здається, що вони багато їдять і мало працюють. Калитка заздрить усім, хто має більше багатства, не вірить, що вони досягли цього чесною працею. Він сам заради грошей ладен чортові продати душу. Зважившись на незаконний вчинок, Герасим Калитка пробує обдурити досвідченого шахрая. Зрозумівши, що його перехитрили, Калитка намагається повіситися, бо не може пережити втрати п'яти тисяч карбованців. 

Чітко і послідовно показує І. Карпенко-Карий, як кожний крок, кожна думка, кожний вчинок сільського глитая підпорядковані здійсненню мети. Не зупиняється він у гонитві за збагаченням навіть перед шахрайськими махінаціями. 

Крім Герасима Калитки, драматург яскраво змалював ще двох персонажів, копача Банавентуру та селянина Савку, які теж мріють про гроші, збагачення, скарби і достаток. 

Спочатку п'єса мала назву «Гроші». Саме під такою назвою І. Карпенко-Карий надіслав її до цензури, звідки дуже швидко одержав відповідь: «К представлению признано неудобным». Після деяких змін і переробок комедію було дозволено поставити на сцені під назвою «Сто тисяч». 

Драматург залишив невелику спадщину, але його творчість, особливо комедія «Сто тисяч», — найбільше досягнення української класичної драматургії XX століття.

Слухаючи розповіді моїх батьків про те, яке у них було дитинство і як вони жили колись, я задумуюся про своє існування. Мені хочеться також бути такою веселою, щасливою і безтурботною. Звичайно, що у моїх предків не було таких покращених умов побуту, не існувало інтернет-зв`язку, не мали такого високого розвитку технологій. Проте люди були більш дружніші, веселіші, більш згуртовані, хоча, звісно, у той час також мали місце певні проблеми. Мені здається, що тодішня молодь була більш впевненою у своєму майбутньому, планували, здобували, розвивали. 
А для мене сьогоднішня дійсність зі своїм технологічним прогресом у всіх сферах не є такою прекрасною, безтурботною, надійною. Виною моїх вагань стала несправедлива війна на Сході, яка зачепила увесь світ. Братська країна вирішила, що має право відбирати у нас щасливе дитинство, руйнує наші плани і сподівання, посягнула на спокійну старість літніх людей. Люди, з якими мої батьки були колись як рідні, сьогодні стали ворогами; ніхто не міг собі колись уявити наших побратимів зі зброєю в руках проти нас. А ми, діти наших батьків-прадідів, дізнаємося що таке війна з росіянами, з котрими колись наші предки пліч-о-пліч відбивали ворога-загарбника. Усе це – жахливі речі, які важко сприймаються і, які нелегко усвідомити. 
Так, цей світ прекрасний, цікавий, в ньому багато яскравих фарб надій і щастя. Проте сьогодні я не можу мріяти про безтурботність. Тому що мій брат зараз знаходиться на передовій, він захищає мене з мамою від нападників. Допоки будуть гинути молоді хлопці і ні в чому не винні люди, - про чудовий світ я можу тільки мріяти…
Хочу вірити, що у найближчому майбутньому люди зрозуміють, що підтримуючи таких жорстоких і, брехливих людей як Путін, Янукович та подібних їм, вони не залишають можливості для щасливого життя своїм онукам, правнукам. Такі бездушні люди зруйнують наш чудовий, милий, багатий світ! Такі люди здатні зруйнувати усе створене, досягнене, здобуте багатьма поколіннями. Вони можуть знищити і саму планету Земля своєю ядерною зброєю! А я хочу, щоб цей світ розвивався, розквітав, робив нас щасливими і щоб не було причин для сліз. А ще я дуже хочу, щоб мій брат, не брав більше зброї до рук, а квіти для коханої, чи подарунок для мами. Щоб він водив свого синочка в садочок, а потім – у школу! Щоб моя мама не плакала за своїм сином вдень і вночі. І тільки тоді цей прекрасний світ стане для мене світлим, щасливим, таким, яким я хочу його бачити! Я молю Бога, щоб так і було!..