Стиль для якого характерні популярність, образність, полемічність викладу, називають

Стиль для якого характерні популярність, образність, полемічність викладу, називають  художній стиль

Образ юрка.·                                      «він радів, що сьогодні таки проснувся вчасно, що не очікував ні на батька, ні на матір, а подався сам до річки, щоб » «і хотілося не йти, а бігти, не мовчати, а співати»·                                      «він демонстративно відвернувся, не бажаючи вступати з нею ні в які спочатку юркові її увага, але скоро та увага стала йому надокучати й заважати»·                                      «це я набрехав, щоб побачити, чи ти »·                                      «знову долинув крик сірої качки, але він нітрохи не схвилював юрка»·                                      «він уявляв, як повезе каченят у місто, як показуватиме своїм товаришам, як вони заздритимуть. він ішов і пританцьовував»·                                      «про себе юрко погрожував тосі якнайстрашніше, він, нарешті, пообіцяв собі розправитися з нею, щоб знала своє місце, щоб не лазила слідом за ним, не втручалася»·                                      «після того юрко вже не товаришував із сільськими хлопцями. чи то вони не приймали його до свого гурту, чи то, як казав юрко, він не захотів більше з ними знатися. а коли батьки запитували, чому ж тося не приходить, то відповідав, що дуже йому надокучила, і він її прогнав. що, мовляв, од неї і слова живого не почуєш, а все дивиться й дивиться на тебе, розкривши рота».·                                      «а поки їхав у машині, то тільки про неї й думав: він би покликав, але чи підійшла б вона? і, переживаючи болісний сором, був певен, що, мабуть, не підійшла »   образ тосі.·                                      «вона, відчуваючи свою провину, зовсім тихо присіла неподалік. тепер вона й сама була не рада, що прийшла, бо сподівалася на те, що юрко стріне привітно, а ві»·                                      «а вона, не зважившись повернутись і піти одразу, тепер деталі почувала себе ніяково й пригнічено. її засмучувало й те, що юрко нічого не зловив. якби зловив, то почав би радуватись, і тоді вони б якось помирились».·                                      «вона з першого ж дня прив’язалась до нього, весь час намагалась бути в його товаристві, не спускала з нього очей».·                                      « бо вони повмирають без води».·                                      «у її вухах стояв отой качин крик, довго ще стояв, навіть тоді, коли вони вийшли з лісу й через городи йшли до хати».·                                      «вона хотіла податися разом із юрком, щоб слухати його розповіді про місто, про те, чого їй ніколи не випадало бачити. коли вона була з юрком, то здавалося, що на неї падає чарівніше світло його знань, що вона на якийсь час переселяється у той світ, що постає з його розповідей».·                                      «спочатку сиділа під своєю хатою й намагалася помітити, як сонячне проміння падає на землю… потім з кленового полінця робила свистка, але всі вони свистали не так, як той, учорашній, який грав тоненьким, наче аж зеленим звуком. притулялася до берези, що росла в їхньому подвір’ї, хотіла підслухати, про що вона шумить, але сьогодні чомусь береза крилася від неї, не бажала повідати своїх думок».·                                      «дуби співчутливо поглядали на неї, ніби хотіли . тільки кущі перепиняли їй дорогу, тільки кущі шмагали по литках, ніби мстилися невідомо за що… спускала на воду й благала душею й очима».·                                      «вона сама ладна була стати тією качкою, сама ладна була попливти з ним, тільки якби, вони пливли… — пливіть, рідні, пливіть, ненаглядні що то вона їх посилає на воду, а вони вже не пливуть». ·                                      «і вона й справді появилась. стала біля своєї хати й дивилась, як вони сі у машину. їй дуже кортіло підійти, але вона не наважувалась».

Пам’ятник тарасу шевченку ця площа кардинально змінила свій вигляд у 1992 році. саме тут 24 серпня відбулася подія, на яку чекало кілька поколінь львів’ян. тут було відкрито пам’ятник т. шевченку. довгим і важким був шлях поета до львова. ще сто років тому, за часів австро-угорщини, громадськість міста зробила першу спробу спорудити пам’ятник генієві українського народу, але міська влада не дала на це дозволу. в свою чергу радянська влада визнавала шевченка як геніального поета, але намагалася представляти його тільки як борця за права знедоленої бідноти, замовчуючи роль шевченка, як духовного лідера української нації. але ідею, яка зародилася в народі, неможливо було знищити. в кінці 80-х років xx ст. розпочався новий збір грошей на пам’ятник кобзарю. під тиском громадськості уряд урср у 1987 році прийняв постанову про встановлення пам’ятника шевченку у львові. міська влада спочатку не погоджувалася на реконструкцію площі і встановлення пам’ятника на центральному проспекті, але пристрасне слово львівського поета богдана стельмаха, який закликав приносити квіти на це місце, остаточно утвердило вибір місця для монументу. заклик поета було підхоплено. щодня приходили до обраного місця львів’яни – старі і малі, школярі і студенти, весільні пари і насипали велику гору квітів. це була своєрідна маніфестація, яку вже неможливо було зігнорувати, адже рішення прийняв сам народ. в організованому конкурсі переміг проект скульпторів володимира та андрія сухорських. хоч зібраних грошей бракувало, але на прийшли українці з діаспори. василь іваницький організував збір коштів та виготовлення фігури поета в аргентині. відлита скульптура була доставлена кораблем до гамбурга, а звідти перевезена до львова. пам’ятник був освячений владиками православної, греко-католицької, вірменської та римо-католицької церков. урочисте відкриття відбулося у першу річницю незалежності україни. зліва від фігури поета піднімається вгору так звана «хвиля українського відродження». це 12 – метрова стела з фігурними рельєфами, які символічно зображують історію україни від часів київської русі до початку xx ст. на стороні, що перед нами, та історію україни xx ст. – на зворотній стороні. цю частину пам’ятника відкрили трьома роками пізніше. перед собою ви бачите фігури не тільки реальних історичних особистостей, але і героїв творів тараса григоровича шевченка: внизу посередині сліпий кобзар перебендя і хлопчина поводир перед ним, справа від кобзаря міцно притискає до себе дитину героїня поеми «катерина», а зліва страшна сцена страти колесуванням козака з поеми «». якщо ви подивитеся вище, зліва є зображені традиційні завойовники україни в різні часи: турецький султан з кривою шаблею, польський король в короні з буллою в руках, російський царський офіцер і католицький монах. справа – захисники українського народу: сцена посвяти в козаки, де молодому воїну передається козацька шабля, а мати благословляє його іконою, вище молода дівчина прощається з козаком, який відправляється на січ. посередині велична фігура на коні з гетьманською булавою в руках належить видатному гетьману україни, петру сагайдачному, який був родом із львівщини. сагайдачний закликає на бій за незалежність україни як козаків (зліва), які ведуть запеклий бій з турецькими військами, так і діячів держави, церкви та культури, скульптурні портрети яких охоплюють фігуру оранти. серед них ми пізнаємо гетьмана мазепу з прапором в руках, богдана хмельницького з булавою, православного священика, княгиню ольгу, ярослава мудрого, володимира великого – хрестителя україни, роксолану та державних діячів та полководців. справа – фігури філософа сковороди, з книгою в руках, письменників шашкевича, головацького, котляревського, а за ними цілий ряд культурних діячів українського народу, тих хто зберігав українську мову та примножував досягнення українського мистецтва, літератури, філософської думки.