Твір-мініатюра чому біблія є священою книгою

Біблія, священна книга християнської релігії.

Перша книга Біблії називається Книгою Буття. Там розповідається про створення світу, Адама та Єву. Біблія поділяється на Старий та Новий Заповіти. Старий в основному розповідає про історію єврейського народу, там описано багато жорстокостей, тому його читають мало. Він вважається священною книгою для релігії іудаїзму теж.

У Біблії викладені моральні закони, принципи. У Старому Заповіті це десять заповідей: не вкради, не убий, шануй батьків та інші. Багато важливих принципів моралі розказано в Новому Заповіті теж.

Я більше ознайомлений з Новим Заповітом. Новий Завіт розповідає про Сина Божого Ісуса Христа, його чудове народження у Діви Марії. Він вчив добру, воскрешав мертвих, зціляв хворих. Прості люди захоплювалися ним та за його в гості. Але церковники побачили в Ісусі загрозу для себе. Вони злякалися того, що люди слухають його більше, ніж їх.

Біблійне Євангеліє розповідає про те, як Іуда зрадив свого Вчителя, як Понтій Пілат судив Ісуса, як пророка розіп'яли на хресті. А потім Ісус воскрес та явився своїм учням та ученицям.

Люди дотримуються в житті далеко не всіх настанов Христа. Навіть в церкві. Наприклад, Ісус свого часу вигнав з храму торговців. А сьогодні в кожній церкві продають свічки, книжечки, іконки, беруть гроші за хрестини та інші обряди. Я думаю, що якби всі люди дотримувалися біблійних заповідей, принципів, то жити в світі стало би набагато краще.

Інтимна лірика В. Сосюри здобула величезну любов молоді. Його віршами про кохання захоплюються і сучасні юнаки й дівчата, з хвилюванням їх згадують укриті сивиною люди. Яким постає перед нами ліричний герой В. Сосюри у дружбі й коханні? Які нові грані душі відкриваються в ньому? В чому таємниця нев'янучої сили інтимної лірики поета?

Краса і багатство духовного світу людини особливо яскраво виявляються в коханні — найсвітлішому почутті, яке окрилює людину, сповнює радістю і вірою її в красу життя. Цю окрилюючу силу любові поет оспівав у вірші «Так ніхто не кохав...»

Образ коханої викликає палкі почуття в ліричного героя:
"В'яне серце моє од щасливих очей,

Що горять в тумані наді мною."
Більше про неї не сказано нічого, оскільки головний образ не вона, а саме кохання — могутнє, благородне і прекрасне, що виступає як найвищий вияв людської духовності.

Головний герой новели (дивно говорити так про тварину, але його непроста душа, сповнена цілком людських переживань та вагань, дає нам таке право) наприкінці твору таки повертається до свого хазяїна Степана. Втеча на волю видається нібито стихійною дією, він радий ткнутися мордою в руки Степана, не боїться й майбутніх сварок чи навіть ударів. Мені було боляче це читати. Це не історія про безмежну довіру тварини до людини чи щось таке, а історія про викривлення, приручення гордої красивої душі. Принаймні така моя думка. Це історія підкорення, навіть поневолення. І якщо спочатку це поневолення було тільки формальним, то наприкінці воно стало остаточним, бо неволя — не жердини, з яких складається загорожа, неволя — всередині.

Твір В. Дрозда незвичайний, він вражає своєю глибиною і не залишає байдужим. Я сподіваюсь, що, перечитавши його ще раз, я осягну більше, відкрию, можливо, приховані підтексти. Сподіваюсь, що хоча мої роздуми й не принесли поки що бажаного результату, але ндумки та почуття, що їх викликав у мене твір «Білий кінь Шептало» Володимира Дрозда, до мені колись краще зрозуміти себе, розібратися в певних життєвих ситуаціях.