Який художній прийом використав іван франко в такому реченні: «немов огонь, пущений по скошеній сіножаті, повзе покіс за покосом і злизує копицю сухого сіна за копицею, — так тухольці спихали монголів з одного становища за другим у воду, в холодні обійми смерті»?

Відповідь:

У третьому розділі повісті "Климко" описано як головний герой залишившись просто неба після того як згоріла станція, знайшов притулок у колишній ваговій. Як він облаштовував це своє тимчасове житло, як допомагав йому з облаштуванням друг Зульфат. А потім хлопці зустріли на базарі свою колишню вчительку. І саме цей епізод мене саме більше вразив у третьму розділі повісті. Мені здається, що я ніби аж бачу - молоду, красиву, але дуже бліду і розгублену жінку з немовлям на руках. Вона притискає до своїм грудей саме цінне, що має у житті : свою дитину і свою єдину святкову сукню. Цю сукню вона готова виміняти хоч на якісь продукти, тому що їй немає чим годувати маленьку донечку. Їй немає на кого розрахоувати, вона не чекає ні від кого до , їй нікуди іти з маленькою дитиною. Напевне, в цей момент до її колишніх учнів, звичайних хлопчаків, здавалася їй дивом.  

Пояснення:

Життя... У кожного воно різне. У когось воно радісне, яскраве, багате на події, емоції, враження, активне, а в декого — пасивне, тому сумне, неяскраве. Є люди, які переконані: якщо в житті щось не вдається, то таке життя нічого не вартує. У чому ж його сенс? Узагалі краще тоді не жити. Інші ж дотримуються думки, що життя — найвища цінність, і яким би воно не було, — це безцінний дар, яким людина повинна дорожити навіть тоді, коли в ньому більше смутку, ніж радощів.

А як ставитесь до цієї проблеми Ви?