Твір на тему моральний вибіргероїв твору ніни бічуї шпага ставка беркути​

Водного чоловіка був кіт старий, що вже не здужав і мишей ловити. от хазяїн його взяв та й вивіз у ліс, думає: «нащо він мені здався, тільки дурно буду годувати, — нехай краще в лісі ходить». покинув його, а сам поїхав. коли це приходить до кота лисичка та й питає його: — що ти таке? а він каже: — я — пан коцький. лисичка й каже: — будь ти мені за чоловіка, а я тобі за жінку буду. він і згодився. веде його лисичка до своєї хати, — так уже йому годить: уловить де курочку, то сама не їсть, а йому принесе. от якось зайчик побачив лисичку та й каже їй: — лисичко-сестричко, прийду я до тебе на досвітки. а вона йому: — є у мене тепер пан коцький, то він тебе розірве. заєць розказав за пана коцького вовкові, ведмедеві, дикому кабанові. зійшлися вони докупи, стали думати, як би побачити пана коцького, — та й кажуть: — а зготуймо обід! і взялися міркувати, кому по що йти. вовк каже: — я піду по м’ясо, щоб було що в борщ. дикий кабан каже: — а я піду по буряки і картоплю. ведмідь: — а я меду принесу на закуску. заєць: — а я капусти. от роздобули всього, почали обід варити. як зварили, почали радитись, кому йти кликати на обід пана коцького. ведмідь каже: — я не підбіжу, як доведеться тікати. кабан: — а я теж неповороткий. вовк: — я старий уже і трохи недобачаю. тільки зайчикові й приходиться. прибіг заєць до лисиччиної нори, коли це лисичка вибігає, дивиться, що зайчик стоїть на двох лапках біля хати, та й питає його: — а чого ти прийшов? він і каже: — просили вовк, ведмідь, дикий кабан, і я прошу, щоб ти прийшла зі своїм паном коцьким на обід. а вона йому: — я з ним прийду, але ви поховайтесь, бо він вас розірве. прибігає зайчик назад та й хвалиться: — ховайтесь, казала лисичка, бо він як прийде, то розірве нас. вони й почали ховатися: ведмідь лізе на дерево, вовк сідає за кущем, кабан заривається у хмиз, а зайчик лізе в кущ. коли це веде лисичка свого пана коцького. доводить до столу, а він побачив, що на столі м’яса багато, та й каже: — ма- ма- ма- а ті думають: «от вражого батька син, ще йому мало! це він і нас поїсть! » виліз пан коцький на стіл та почав їсти, аж за ушима лящить. а як наївсь, то так і простягсь на столі. а кабан лежав близько столу в хмизі, та якось комар і вкусив його за хвіст, а він так хвостом і крутнув; кіт же думав, що то миша, та туди, та кабана за хвіст. кабан як схопиться, та навтіки! пан коцький злякався кабана, скочив на дерево та й подерся туди, де ведмідь сидів. ведмідь як побачив, що кіт лізе до нього, почав вище лізти по дереву, та до такого доліз, що й дерево не здержало — так він додолу впав — гуп! — та просто на вовка, — мало не роздавив сердешного. як схопляться вони, як дременуть, то тільки видко. заєць і собі за ними — забіг не знать а потім посходились та й кажуть: — такий малий, а тільки-тільки нас усіх не поїв!

«Садок вишневий коло хати» сюжет Сюжет: у творі «Садок вишневий коло хати» відтворено картину весняного вечора в українському сел зримі, пластичні образи постають із народно-естетичних і морально-естетичних уявлень. Сила емоційного впливу твору — в природності й рельєфності малюнку, у його світлому настрої. У вірші відобразилась мрія поета про щасливе, гармонійне життя. Ця мрія різко контрастувала з дійсністю, у якій поет-в’язень створював свою поезію. Перед нами постає побутова картина українського села: «…Вечір… Закінчився робочий день, повертається з поля плугатарі, ідуть співаючи дівчата, біля хати зібралась на вечерю сім’я. Непомітно надходить ніч. Все завмирає, тільки чути голоси дівчат. Та невтомного соловейка. Затихло все, тільки дівчата, та соловейко не затих». Умовно цей вірш можна поділити на 4 епізоди: 1-й епізод — вечір… Закінчився робочий день, повертаються з поля плугатарі. 2-й епізод — ідуть співаючи дівчата. 3-й епізод — біля хати зібралась на вечерю сім’я. 4-й епізод — непомітно надходить ніч. Все завмирає, тільки чути голоси дівчат та невтомного соловейка. Справжнім шедевром є поезія «Садок вишневий коло хати». У ньому немає узвичаєних художніх засобів, жодних барв. Вечір в Україні постає перед читачем у всій своїй красі. Чудові картини природи, працю і побут селянської родини бачимо за до зорових і слухових образів, створених поетом: «Сім’я вечеря коло хати, Вечірня зіронька встає. Дочка вечерять подає, А мати хоче научати, Так соловейко не дає». Серед такої природи людині весело і спокійно. Шевченко змалював дружну сім’ю, де панує взаємоповага, любов і гармонія. Поезія викликає почуття гордості і захоплення красою природи.