Як ви розумієте словосполучення безпощадна зброя сміху у вірші "як дитиною бувало"? чому її найбільше боїться лірична героїня ? )) 35 ів «як дитиною, бувало…» леся українка як дитиною, бувало, упаду собі на лихо, то хоч в серце біль доходив, я собі вставала тихо. «що, болить? » – мене питали, але я не признавалась – я була малою горда, – щоб не плакать, я сміялась. а тепер, коли для мене жартом злим кінчиться драма і от-от зірватись має гостра, злобна епіграма, – безпощадній зброї сміху я боюся піддаватись, і, забувши давню гордість, плачу я, щоб не сміятись.

В поэзии «Как ребенком, бывало...», написанной в начале февраля 1897 года, в самый раз в предчувствии весны, речь идет о физических и душевных мучениях лирической героини, которая, «хотя в сердце боль доходила», не сознавалась в этом. Она была немного гордая, смеялась, чтобы не плакать. Но теперь, когда силы почти исчерпаны и жизнь на грани, героиня боится подвергаться беспощадному оружию смеха, учитывая, что вот-вот с ее уст сорвется острым, злобная эпиграмма, поэтому, «забыв давнюю гордость», она плачет, чтобы не смеяться. Значит, что жизнь играет с человеком в страшные, бессмысленные шутки, заставляя ходит по краю пропасти, находиться на границе жизни и смерти, которые не раз ощущала Л. Украинка.Философскими раздумьями о жизни и смерти пронизано стихотворение «Тишина морская». Автор использует художественный прием параллелизма. Изображая природу, морскую тишину, «ясное небо, ясное море, ясные тучки, ясное солнце», поэтесса восторгается вечной красотой золотистых волн, их беспредельностью, вековым величием. Кажется, будто по морю пролегает тропинка, которой продвигается лодочная, с ее весел спадает искрящееся золото. Душа лирической героини, ее сердце испытали много горя в жизни, поэтому стремятся такого же покоя, как и золотые морские волны. По этой причине в тексте находим слова, которые выражают желание сесть в эту странную лодку, оттолкнуться от берега и «далеко восточнее солнца золотым путем поплыть!» Фактически маленькая лодочная среди моря, тропинка, путь от востока солнца к мероприятию символизируют переход к другому миру, где нет страданий и мучений

. В том мире героини не страшны ни ветра, ни подводные камни, она называет его краем «вечных лучей». Л. Украинка поднимает философскую проблему сущности бытия, его конечности, проблему жизни и смерти. Героиня поэзии не боится смерти; она воспринимает ее, как лишение от всего страшного и плохого, что пришлось перенести за жизнь, как переход к новому, лучшего этапа, когда тело не страдает, а душа получает вечный покой.В поэзии «Мечты» лирическая героиня упоминает детство, когда ее очаровывали гордые, отважные пленные, которые имели мужество отказаться от жизни, лишь бы только не быть покоренными. Такие легенды ее захватывали, такие образы мерещились во время горячки, когда обнаруживала себя болезнь. И хотя детство и мечты не исчезают, героиня верная своим принципам, учитывая, что считает, что кровь, пролитая за честное знамя, не напрасна

. В данном произведении чрезвычайно тесно переплелись социальные и личные мотивы творчества Л. Украинки

. В целом, мы понимаем, что речь идет о борьбе с болезнью, а с другой - видим и призыв к общественной борьбе за лучшую жизнь, в котором превалирует духовная основа.

   Мої роздуми над твором В. Дрозда "Кінь Шептало":

   Твір В. Дрозда "Кінь Шептало" напрочуд глибокий та філософічний. Розповідь ведеться про коня Шептала, який і є головним персонажем твору. Він працює разом з конюхом. Проте кінь відчуває, що він не на своєму місці. Шептало здається, що він особливий, щось відрізняє його від інших коней. Образившись на конюха через побиття батогом та важку працю, Шептало тікає.
   Погулявши кілька днів на волі, він вирішує повернутись. Мені здається, що кінь Шептало - це алегоричний образ, який вказує на людей, що знаходяться не на своєму місці та не можуть реалізувати себе професійно. Образ коня викликає в мене співчуття та жаль. Твір В. Дрозда "Кінь Шептало" я б рекомендувала для прочитання усім моїм одноліткам.

На мою думку, людині варто дослухатися до думки оточення лише частково. Остаточні ж висновки кожен повинен робити сам, аналізуючи своє життя та прислухаючись до свого розуму й серця. З одного боку, порада оточення, рідних, друзів чи вчителів, може до людині розібратися в собі, адже інколи дуже важко самостійно проаналізувати власні дії та вчинки. Дослухаючись до думок інших, ми можемо краще дізнатися про свої переваги та недоліки. Прикладом до цього аргументу є історія з мого життя. Я довго не міг вибрати, ким мені стати в майбутньому. Вибір професії впливає на все подальше життя, тому слід було добре подумати перед тим, як ухвалити рішення. Я попросив поради в батьків, друзів та вчителів. Ми разом проаналізували мої слабкі та сильні сторони, обміркували можливі варіанти. Зрештою, думка оточення до мені ухвалити рішення стати перекладачем. З іншого боку, навіть найближчі друзі та рідні інколи просто не розуміють нас, тому не можуть дати об’єктивну оцінку нашому життю та щось порадити. Саме тому людина час від часу мусить залишатися на самоті, щоб проаналізувати свої вчинки, розібратися в думках, постаратися збагнути, ким вона є насправді. Яскравим прикладом до цього аргументу може слугувати новела Михайла Коцюбинського «Intermezzo». Головний герой цього твору втомлюється від життя, тому вирішує декілька днів побути наодинці. Самотність у цьому випадку до відновити душевний спокій, знайти сили, щоб рухатися далі. Струни душі головного героя знову «натягнуті», і він повертається до життя. Таким чином, можна зробити висновок, що думка оточення важлива й іноді допомагає зробити вибір, але не треба забувати інколи побути наодинці з самим собою, адже ми краще знаємо, що саме нам потрібно