Чому «енеїду» і. котляревського називають бурлескно-травестійною поемою?

Відповідь:

У будь-якій галузі творчої чи наукової діяльності ми зустрічаємо певні класифікації: за жанром, за видами, численними підвидами та різновидами. І коли з'являється щось нове, дослідники та вчені вже знають, "на яку поличку його поставити". До чого я про це згадую? Бо іноді буває так, що письменник, художник чи вчений створять щось таке, що не підпадає під жодну класифікацію. Тоді вчені кажуть, що започатковано новий жанр. А читач? А читач, не задумуючись над теорією, насолоджується чимось новим, йому досі невідомим, дістаючи від того справжню естетичну насолоду.

Саме так було і з твором І. Котляревського "Енеїда", який, з'явившись друком 1798 року (до того тривалий час поширювався у списках), справив справжній фурор серед читачів. Жанрово це поема, але настільки самобутня та оригінальна, що дістала окрему назву на рівні жанрових різновидів. "Енеїда" традиційно вважається травестійно-бурлескною поемою.

Відомий вчений і культурний діяч М. Ломоносов створив так звану "теорію штилів", у якій розробив класифікацію літературних жанрів за стилями. Були і "високі" жанри, і "низькі". Ломоносов докладно описує, про що і як слід писати в кожному зі стилів, в жодному разі не змішуючи відповідні теми, проблематику та прийоми. Але І. Котляревський своїм твором вказав на умовність будь-якого розподілу. І вказав він на це саме бурлеском. Бурлеск як літературний прийом — це описування серйозний тем та проблем зумисне веселим, часом навіть вульгарним стилем. Навіщо це потрібно? Я довго розмірковував над цим питанням: дійсно, навіщо говорити про серйозні речі несерйозно? Але потім я зрозумів! Читаючи "Енеїду", ми сміємось, із зацікавленням гаємо за пригодами Енея, радіємо та сумуємо, посмішка рідко сходить з наших облич — настільки дотепно пише письменник. Але закривши прочитану книгу, ми замислюємось над дуже серйозними речами! Ми розмірковуємо і про соціальний лад суспільства, про нерівність в ньому, про вічні та минущі цінності, про кохання та справжню дружбу, про історію взагалі та історичну долю нашого народу, про красу мови та її невичерпне багатство... Ці питання інакше, як філософськими, і не назвеш. Але уявімо на хвилинку, що І. Котляревський виклав би свої міркування щодо усіх цих проблем у якомусь науковому трактаті, сухою книжною мовою, ще й — не дай Боже — зробивши цю книгу відверто моралізаторською. Хіба тоді ми б звернули увагу на неї? Виходить, така, на перший погляд, розважальна форма "Енеїди" є найбільш ефектнішою формою для того, щоб звернути увагу читача на чи не найбільш серйозні питання людського життя. І при цьому І це так цікаво, так захоплююче! Мені здається, така геніальна художня знахідка І. Котляревського варта захоплення та поваги!

Травестія є другою прикметною рисою твору Котляревського. Читаючи поему, ми дізнаємося про Енея, античних богів та царів, їхні вчинки та характери. Виходить, ця поема про античну історію? Аж зовсім ні! Цей твір про український народ. Саме такий парадокс і називається травестією. Тобто письменник "переодягає" персонажів однієї епохи та країни в одяг і характери зовсім іншого народу та історичного часу. Тож, читаючи про троянців, ми насправді дізнаємось про життя наших пращурів, бачимо народний характер та народну душу в кожному рядку, а часто — і між рядками.

"Енеїда" І. Котляревського за жанровим різновидом є бурлескно-травестійною поемою, але тільки прочитавши твір, я зрозумів, що це не сухий літературознавчий термін, а прекрасна творча знахідка письменника, яка допомагає поєднати захоплюючий сюжет, європейську літературну традицію із глибоким повчальним змістом твору, філософськими проблемами, українським народним життям та прекрасною мовою, зацікавивши читача.

Пояснення:

2.1.  виразне й усвідомлене читання вірша. 2.2.  тема:   зображення ліричного  героя, якого ангел на плечі намагається уберегти від зла, жорстокості, лиха. 2.3.  ідея:   возвеличення янгола, який є оберегом кожної людини. 2.4.  основна думка:   янгол-охоронець — це те, що повинен мати автор поезії, будь-яка людина. 2.5.  жанр:   філософська лірика, старосвітська . 2.6. віршований розмір: хорей. 2.7. художні засоби поезії.  порівняння:   «йде лелійно, як дитя». епітети:   «вуста гарячі», «вітер вировий», «янгол ледь живий», «сірий маятник життя», «ірод моровий». метафори:   «виє ірод», «вітер віє», «маятник бухка», «не дихає свіча», «вуста дрижать». повтори:   «йде і йде», «при господній при свічі», «із янголом на плечі».

Народився 9 липня 1939 року в м. ходорів на львівщині. закінчив філологічний факультет львівського державного університету. працював у львівському обласному архіві. багатолітній політв’язень, член української гельсінської групи. тираж першої збірки "вогонь купала" (1966, львів) було вилучено з продажу. у 1972 році засуджений на 6 років ув’язнення та 3 роки спецпоселення. автор низки поетичних збірок, які склали два цикли "пробуджена муза" і "невольнича муза". окремими виданнями за кордоном також вийшли поетичні збірки "вогонь купала" (1966), "поезії з україни" (1970), "підсумовуючи мовчання" (1971), "коронування опудала" (1972), "невольнича муза" (1991, сша), "пробуджена муза" (1991, варшава) та інші. в україні — "тринадцять алогій" (1991), "шлюб з полином" (1995), "слово триваюче" (1997), "терновий колір любові" (1998), "шлюб з полином" (1998), "ці квіти нестерпні" (2000) та низка дитячих книжок. лауреат державної премії імені т. г. шевченка та премії імені василя стуса. живе й працює у львові.