Твір опис на тему у шкільній майстерні

  У нашому будинку є підвал. Колись там моя мати ставила мішки з картоплею, але зараз вона ставить їх на балконі, а підвал віддали мені. Там я влаштував майстерню. Саме посередині майстерні стоять укріплені лещата. Біля стін — стелаж для інструментів, який я сам зробив, а також лавка та велике крісло. Це крісло подарував мені батько. Він у мене директор театру. Він казав, що це крісло списане, але на ньому ще можна сидіти, якщо прибити якийсь дрючок замість ніжки. Я так і зробив. - Недавно я зробив дві драбини. Одна стоїть у моїй кімнаті біля шафи, а друга й досі знаходиться в моїй майстерні. 

Іноді до мене заходять друзі. Ми йдемо в мою майстерню та починаємо майструвати. У цей час моя майстерня має такий вигляд, що це занадто важко описати. 

На Новий рік ми зробили саморобні іграшки для шкільної млинки. Учителям та учням вони дуже подобаються.

Я без будь-яких перебільшень можу сказати, що це найсмішніша книга мого дитинства. Ніколи не забуду той вечір, коли я в дванадцять років відкрив перші її сторінки. Мене одразу захопила мова автора та захопили герої, які так були схожі на мене. Особливу увагу привертають головні герої: Ява та Павлуша - справжні друзі, які весь час сваряться, але всеодно миряться бо є ледь не братами. Їх серця та думки ще такі чисті і щирі, що перечитуючи улюблені моменти зараз, я відчуваю всередині себе ту дитину, яку здається втратив виростаючи. 
Надзвичайно смішні ситуації : тут  і спроби прокопати метро під сараєм ,і втекти на кшталт Робінзона на безлюдний острів.Я б порадив би цей твір не лише дітям, якщо для дітей - це весела повість про витівки і пригоди двох їх ровесників та для дорослих.А коли залишалися остані рядки просто не хочеться, щоб вона закінчувалася – настільки зживаєшся з героями і проникаєшся їх пригодами та переживаннями. 
Я впевнена, що «Тореадори з Васюківки» В. Нестайка – одна з найкращих його книжок.

Чарівний світ дитинства у творчості М. Стельмаха

Недарма кажуть, що дитячі роки — найсвітліші в людському житті. Це час щирості та довіри, нескінченного пізнавання світу. Свої спогади про дитинство Михайло Стельмах художньо осмислив і перетворив на чудову автобіографічну дилогію «Гуси-лебеді летять».

У повісті весь світ постає перед читачем через сприйняття малого хлопчика Михайлика. Михайлик — великий мрійник. Коли дідусь каже, що сонце відмикатиме землю золотими ключами, йому стає страшно — а раптом сонце загубить ключі. Коли лебеді летять над селом, йому здається, що від їхніх крил лунає дзвін. Талант сприймати світ поетично й образно, бачити дива у звичайних явищах природи — невід'ємний талант дитинства, яким наділено і Михайлика.

Для будь-якої дитини найближчою в світі людиною є мати. Мати Михайлика здається мені незвичайною жінкою: її увага та любов до землі, до рослин, до всього живого характеризує її як людину чуйну, що любить життя. З іншого боку, вона поєднує в собі найкращі материнські риси — ніжність, доброту, мудрість. Епізод із насінням дуже схвилював мене. Михайлик повівся як благородна людина, допомігши голодним. Він віддав їм своє насіння. Мати не журила його, а, навпаки, схвалила цей вчинок, бо прагнула навчити сина допомагати людям, бути уважним до горя інших.

Читаючи твір, я іноді згадував власний досвід життя в селі та спілкування з природою — час від часу я приїжджаю в гості до бабусі із дідусем. Зізнаюся, що в деякі моменти я навіть жалкував, що буваю там досить рідко. Світ людей, яких змалював Михайло Стельмах, дуже сподобався мені. Часом мені здається, що я б теж жив десь серед природи, розумів би зв'язок тих людей із землею, відчував би його серцем.

Окрім неабиякої уяви та доброї душі, є ще одна риса, яка характеризує Михайлика — його любов до книжок. Звісно, хлопчик, який так любить фантазувати, не міг не полюбити читання, адже книга є безмежним простором див та пригод, різноманітних емоцій та захоплюючих подій.

«Гуси-лебеді летять» — мабуть, найкращий твір Михайла Стельмаха. Автор майстерно створив образ дитини і чарівного світу навколо неї, світу дитинства

Объяснение: