Накресли в зошиті таблицю та заповни її .

Эм... мы не знаем как читать по украински

А яку таблицю заповнити потрібно?

За народними ліричними піснями про кохання можна вивчати морально-етичні норми взаємин наших пращурів. Ці норми, як і пісні, створювалися десятиліттями і століттями, але незмінними залишалися чистота взаємин між юнаком та дівчиною, взаємна повага і магічна сила почуттів, що залишається нерозгаданою і дотепер:

Місяць на небі, зіроньки сяють.

Тихо по морю човен пливе.

В човні дівчина пісню співає,

А козак чує, серденько мре.

Здавалося б, прості і зрозумілі слова, а так глибоко торкаються найпотаємніших струн душі. А вже за мить ти відчуваєш себе художником і під твоїм пензлем народжується тиха українська ніч з місяцем і зорями на небі. По морю пливе човен, а в ньому співає дівчина, її голос далеко чути серед нічної тиші. А найперше пісню чує закоханий козак. Щоб передати його почуття, кращого вислову, як "серденько мре", навряд чи придумаєш. Судячи з ліричних пісень, складається враження, що наші пращури не лише передавали за до пісні свої почуття, а й розповідали про історію свого кохання, вели пісенний діалог, освідчувалися в коханні чи давали відкоша. Адже і в пісні дівчини з човна у темному морі розповідь про кохання, про те, як любилися, як розійшлися і "тепер навіки зійшлися знов".

Очі у ліричних піснях — дзеркало душі. Очі — не збрешуть, очі — не зрадять. І взагалі очі дівочі у піснях — окремий об'єкт захоплення юнака: "темні, як нічка, ясні як день!" Із окремих пісень про кохання можна створити образ ідеальної дівчини: темні очі, чорні брови, довга коса. І справді, очі мають бути темними чи карими, але обов'язково — ясними, тобто чесними і правдивими, у яких юнак знайде відповідь на свої почуття. Про магічну (навіть відьомську) силу очей підкреслюється у останньому рядку пісні: "де ж ви навчились зводить людей?" Вже дещо традиційно склалося в народних піснях, що дівчина, яка підкорила серце юнака, наділена магічною, навіть містичною силою.

З ідеальним образом дівчини в ліричних піснях усе зрозуміло. От тільки в образі козака, на мою думку, чимало суперечностей. Мужній, хоробрий відчайдух, який іде на смерть заради вітчизни, заради козацького обов'язку і раптом — ніжний, романтичний, навіть сентиментальний коханець... Щось не дуже віриться. Хоча від часів Гомера, Вергілія і середньовічного героїчного епосу Європи бачимо мужніх воїнів і мореплавців, які не соромляться своїх сліз. Скажімо, Одіссей плаче через те, що скучив за домівкою і дружиною. Мабуть, такими вони й були — лицарі-козаки. Можливо, саме з таких суперечностей чоловічих характерів і народилися безсмертні ліричні пісні про кохання:

Пісня ти мила, пісня ти люба —

Все про кохання, все про любов.

Що ж це за ціна, якою вимірювалася споконвічно бажана людством воля? Це - власне життя! Коцюбинський доводить, що життя дорівнює волі, а волю можна виборити лише життям. І це стосується не тільки героїв оповідання - Остапа та Соломії, здатних на все заради волі. Я вважаю, що в їх образі письменник узагальнив увесь поневолений український народ, який вже ставав на революційний шлях. У уяві М. Коцюбинського поневолене селянство - це вже не "віл у ярмі". Саме для того, щоб показати "жевріння іскри у попелі", автор насичує оповідання показом тієї ціни, тих жахливих пригод, які на кожному кроці чекали на втікачів від панського ярма, коли "почуття дійсності втрачалося". «Життя не має ціни, а воля дорожча за життя». Ці слова — не просто відо­браження народної мудрості, а істина, вистраждана десятками поколінь. Ми, сучасні люди, іноді не можемо зрозуміти до кінця значення таких, зда­валося б, простих речей, як воля, право самостійно приймати рішення. Маючи здоровий глузд, не можна зрозуміти, як одна людина може продати іншу, обмі­няти її на якусь річ, заборонити одружуватися чи, навпаки, силоміць одружи­ти, позбавити життя. І все це абсолютно безкарно. Більше того — це законно. І страшно навіть подумати, що люди так жили протягом кількох століть. Більшість із них примирились зі своїм ганебним становищем, але були й та­кі, які вище за все цінували Найвищу ціну заплатили герої М. Коцюбинського за волю, за щасливе життя. Сум і відчай наповнює душу після прочитання твору. Але, незважаючи на трагічну кінцівку оповідання, автор возвеличує волелюбність рідного народу, для якого шлях до щастя - це самовіддана боротьба за волю та незалежність.