Твір на тему моє ставлення до героїв оповідання в.винеченко, , федько - халамидник

Знайомлячись із головним героєм оповідання, Федьком, ми спочатку ставимося до нього дещо насторожено. Адже він був справжнім зірвиголовою. Ніколи не давав своїм одноліткам спокійно гратися, завжди дражнив їх, забирав іграшки, навіть доводив до сліз. J за це від своїх батьків отримував доброї прочуханки. Мене ж вражає мужність і чесність Федька. Навіть коли його били, він ніколи не кричав і не плакав, завжди казав правду, якою б вона не була. За не батько майже не гнівався на халамидника. Навіть давав йому 2—3 копійки.

Толя зовсім не такий, як Федько. Це ніжний та смирненький хлопчик, який намагається бути схожим на Федька. Але це йому не вдається, і він виглядає жалюгідним і смішним. Федько постійно спокутував Толю на якусь витівку. І смирненький, чепурненький хлопчик приходив додому весь у лахмітті, звинувачуючи в усьому Федька.

В оповіданні описується випадок, де розкриваються справжні характери героїв. Одного дня захеканий Федько, весь у грязюці, прибіг до хлопців і розповів їм про льодохід на річці і про свою небезпечну ідею перейти річку. Усі хлопці, наче зачаровані ним, наступного дня пішли на річку, де до них причепився Толя, якого навіть і не кликали. Саме Толя підштовхнув Федька перейти річкою на той берег, що Федькові без проблем удалося зробити.

Заздрячи халамидникові, Толя сам вирішив переправитися через річку і тим самим викликати захоплення у гачів. Але йому не пощастило. Уже на середині річки Толя зрозумів, що це не так легко, й почав панікувати. Якби не Федько, Толю б чекала неминуча смерть. Халамидник витяг хлопця на берег, хоча сам упав у крижану воду. Однак дорослі не оцінили героїзм Федька, а, навпаки, звинуватили його в тому, що сталося, і жорстоко покарали, незважаючи на важкий стан здоров'я.

Федько помер. А брехливий боягуз Толя, якому все сходило з рук, у день поховання Федька безсоромно побіг гратися з його чижиком, котрого він безсовісно забрав у матері Федька.Я з презирством ставлюся до таких бездушних дітей, як Толя, котрі, на жаль, досить часто зустрічаються в житті.

Петро Шраменко – “орел, не козак”. Хоробрий, завзятий та мужній, він робить перші успіхи у військовій справі – здобуває вороже знамено. Петpо Шpаменко – лицаp, добpий козак, сміливий, завзятий, мужній. Його хоpобpість і відданість батьківщині дивує бувалих козаків: “Hе кожен здатен під кулями велику pіку пеpепливти”. Петро дуже відданий коханій дівчині Лесі.Він дуже кохав її. По-лицаpськи відбиває він у Киpила укpадену дівчину, захищає її честь.
Кирило – найколоритніший, найяскравіший персонаж роману. Змальований Тур неоднозначно, багато чим нагадує героїв народних дум та історичних пісень. Портрет героя:«… здоровенний козарлюга. Пика широка, засмагла на сонці; сам опасистий; довга, густа чуприна, піднявшись перше вгору, спадала за ухо, як кінська грива; уси довгі, униз позакручувані, аж на жупан ізвисали; очі так і грають, а чорні, густії борви аж геть піднялись над тими очима…» Відважний і великодушний, він ладен віддати життя за бойове побратимство, козацькі звичаї.  Курінний отаман запорожців, мужній, але химерної вдачі воїн. Життя його сповнене пригод, те, що він робить, під силу лише велету. Головне для Кирила, сина запорожця, – козацька честь: “Лучче мені проміняти шаблю на веретено, аніж напасти вдвох на одного” . Мета його життя – здобути славу, що переживе лицаря. Головне, щоб лицар стояв за праве діло і бив ворога. Життєва філософія Кирила – філософія свободи, любові та гуманізму, коріння яких у легендах та переказах про козака Мамая, у характерництві запорожців. Пантелеймон Куліш, творячи образ Тура, використав розповіді про козацьку винахідливість і безпечність: зокрема, про те, як козаки напускали ману на ворога й тим-то так легко перемагали його. В основі химерності Кирила – глибока й вразлива українська емоційність, безмежна любов до людини й світу, прагнення зігріти, розвеселити світ. Проте здатен Кирило й на лихі вчинки заради власної втіхи: так, він викрадає Лесю й хоче силоміць зробити її своєю дівчиною. Тим не менш, в інших ситуаціях той самий персонаж виявляє героїзм та готовність на самопожертву заради козацької слави

Тарас Шевченко, з'явився на світ 25 лютого 1814 року (9 березня за новим календарем). Він був третьою дитиною в сім’ї кріпаків, що проживали в селі Моринці, Київської губернії. В сімейних переказах, які малий Тарас надовго запам’ятав, розповідали також про дідусів та прадідів, котрі служили запорожцями, й воювали у визвольних війнах XVII–XVIII століть.

Батько Григорій, та мати Катерина працювали на панщині, тож доглядала малого поєта сестра Катерина. Розповідали, що юна Катерина часто лишала Тараса самого. Посадить бува малого в якусь ямку, та й побіжить до подруг. Аж як із поля повертається череда – підбіжить назад, а малеча плаче й руки до неї тягне.

В 1816 році Шевченкова сім’я переїхала до села Керелівка, малої батьківщини Тарасового батька. Більшість дитинства Тараса пройшла в цьому селі, там народилися й його сестри Ярина та Марійка.

 

Розповідали, що малий Тарас якось зник, а потім приїхав разом з чумаками. І того ж вечора розказував брату що бачив стовпи, які тримають небо там де сонце сходить.

Тарас Шевченко любив ходити до діда, котрий часто розповідав про гайдамаків, про Залізняка чи Гонту. Ті часи, коли горіли Селянська родина. Картина Шевченка.панські хати, потім виражалися в снах Тараса, та його творах.

У 8 років Тарас Тевченко подався вчитися грамоти в тамтешнього дяка. В той же час вперше ознайомився з творчістю українського філософа – Григорія Сковороди. Приблизно тоді ж було створено картину «Коні. Солдати»

В 1823 мати Тараса – Катерина Шевченко померла, й йому прийшлося покинути школу, щоб доглядати за меншими. Коли ж батько знову одружився (того ж року), в хаті почалися часті сварки. Мачуха-вдовиця погано ставилася до чужих дітей, бо ж свої мала. 

Згодом, від другого шлюбу батька народилася ще одна сестра – Марія. А невдовзі (всього рік потому) Григорій Шевченко заслаб та помер. Мачуха переїхала назад до Моринців.

Тарас повернувся до школи, куди прислали нового дяка - Богорського. Той був дуже вчений, але лютий п’яниця. Ставився до Тараса він вкрай погано, хлопчина більше працював на дяка ніж вчився, але все одно був часто битий. Не витримавши знущань малий Шевченко втік від Богорського, й подався на пошуки вчителя маляра. По декілька днів він у вчителів з навколишніх сіл, до яких наймався в наймити. В той же час, Тарас познайомився з першим коханням - Оксаною, дівчиною яка була йому подругою, і яку він часто з теплотою згадував, в тому числі й в своїх творах.