Твір на тему "гуртуймося, братове українці! лиш через терни шлях веде до зір" до 25-річчя незалежності україни

Книжка “Боривітри” — заключна частина роману епопеї, де розповідається про повстанський рух на теренах Західної і Наддніпрянської України від 1943 року і до Євромайдану. Володимиру Шовкошитному як патріотові не байдужі ні доля держави загалом, ні щирі прагнення його соратників і близьких по духу людей разом змінити хід Історії. У “Боривітрах” дійова особа — Тарас Федорович — це сам автор, притомний українець із тверезим почуттям гумору. Самоіронія у смертельні хвилини Майдану допомагала виживати. Хоча пан Володимир зізнався, що майданівці трималися ще й на енергетиці повстанського духу, який докотився з лісів часів УПА аж до Майдану—2014.

А найбільшим щастям нині для автора стала реалізація цієї ідеї — виваженого аналізу повстанського руху на теренах України.

Письменник завжди був активним учасником державотворення і соціальних порухів у суспільстві. Власне, його критичне світосприйняття дійсності додає впевненості, що українці таки серед основних націй землян На певному етапі прочитання книги стає зрозумілим, навіщо автор у літературній обробці оприлюднив документи з грифом “Секретно”. Таким чином Володимир Шовкошитний робить суспільний виклик, щоб читачі змогли розібратися самі в суті української державності. Болючі питання історії України не дають письменнику спокою й досі. Своїм романомепопеєю він нагадує політикам, що дискусія про історичну правду долі нашої держави не скінчилася. Для суспільства протистояння в аспекті національної ідеї ще актуальне.

Автор роману разом із його героями шукає відповіді на низку болючих питань: “Чому ж українська земля споконвіку потерпає від розбрату і чи є ліки від міжетнічного взаємознищення? І що є Свобода для українця? І якою має бути правди сила? І що розділяє народ на два ворогуючі табори, і як любов зміцнить патріотичне світосприйняття Двох, котрі у вирі руху історії держави стали єдиним цілим задля захисту України?”.

25 лютого 1871Лариса Петрівна Косач народилася 25 лютого 1871 року в містечку Новограді-Волинському. Батько письменниці, Петро Косач, був освіченою прогресивною людиною, членом Старої Громади, близьким товаришем Михайла Драгоманова. Мати, Ольга Косач, — відома в українській літературі письменниця під псевдонімом Олена Пчілка. 18 січня
1880Леся дуже застудилася, початок тяжкої хвороби. Вірш «Надія». 1882Косачі переїздять в село Колодяжне, що віднині стало їхнім постійним місцем проживання. Влітку 1883Лесі діагностували туберкульоз кісток, у жовтні цього ж року професор О. Рінек оперував ліву руку, видалив кістки, уражені туберкульозом. У грудні Леся повертається з Києва до Колодяжного, стан здоров’я поліпшується, з до матері Леся вивчає французьку і німецьку мови.
1884«Конвалія», «Сафо», «Літо краснеє минуло». Саме цього року з’явився псевдонім «Леся Українка». 1890«Contra spem spero». Написала для молодшої сестри книжку “Стародавня історія східних народів” (яка у 1918 році була видана, як підручник для школи)
1893у Львові виходить перша збірка поезій Лесі Українки — «На крилах пісень» 1899Вийшла й друга збірка «Думи і мрії». Березня
1907Леся Українка переїжджає з Колодяжного до Києва. А в кінці березня разом з К. Квіткою здійснила поїздку до Криму, де зокрема побувала у Севастополі, Алупці та Ялті.
7 серпня 1907Леся Українка одружилася з Климентом Квіткою. Жили в Криму, де К. Квітка одержав посаду в суді. 1907Завершено драматичну поему «Айша та Мохаммед», «Кассандра», «На руїнах», «За горою блискавиці», продовжено роботу над творами «У пущі», «Руфін і Прісцілла» 1910-1913Останні роки життя Л. Косач-Квітки пройшли в подорожах на лікування до Єгипту й на Кавказ. Разом із чоловіком, Климентієм Квіткою, вона працювала над зібранням фольклору, інтенсивно опрацьовувала власні драми. На звістку про важкий стан Лариси Петрівни в Грузію приїхала її мати. То власне їй письменниця диктувала проекти своєї так і ненаписаної драми «На берегах Александрії». Символічне значення її творчості можна прочитати в молитві дітей до Геліоса над манускриптами.
1911«Лісова пісня» 1912Поема «Камінний господар»
1 серпня 1913Померла в Сурамі у віці 42 років. Похована на Байковому кладовищі в Києві

Сьогодні, україна знаходиться на роздоріжжі між європейським союзом, який нараховує в собі 27 держав всієї європи, та євразійським союзом, який складається з росії, білорусії і казахстану. питання в тому,який шлях краще обрати. від нашого вибору залежить чи визнанає україну світова спільнота, як незалежну, самостіну і сильну державу. зрозуміло, що вибір не простий, але його необхідно зробити. україна не може розриватись між двома політичними і економічними блоками. на мою думку місце україни повинне знаходитись саме в європейській половині світового товариства. незважаючи на проблеми і загальну неготовність українського народу повністю прийняти західні цінності, все-таки варто відзначити, що краще прагнути до того союзу, що об’єднує більш розвинені країн. але, я з стараюсь з розумінням ставитись і до тих людей, які не розділяють мою точку зору і прагнуть, щоб україна вступала у відносини з росією. роками ми були братьськими , а зараз стали ворогами. проросійські настрої в нашій країні досить різкі і деколи навіть агресивні. але ж ми один народ, як ми дійшли до такого? ми повинні, в першу чергу думати про майбутнє наших дітей. потрібно негайно припинити війну, яка відбувається на сході україни. для цього варто робити впевнені та вирішальні кроки,які україну до складу євросоюзу. важка доля випала на український народ. шлях становлення україни був складним і тернистим. але на нас ще очікує досить багато невирішених проблем і прийняття складних рішень, які україні стати твердо на ноги. ми вже маємо національний герб, свій прапор, гімн і державну мову. проте важлива боротьба ще попереду: за нашу культуру, рідну мову і батьківщину. ми пробудили в собі відчуття єдності і готові піднятись з колін. але як це зробити? якою дорогою краще піти?