Складний план до мауглі. іть будь ласка

1)прийняття мауглі до зграї 

Деякі люди вважають, що літературна класика є нецікавою та важкою для читання й розуміння. проте, коли класичний твір стає бестселером усіх часів, тут є про що посперечатися. моя улюблена книга – роман м.мітчелл «занесені вітром», а улюблений герой художньої літератури взагалі   - його головна героїня скарлет о’хара. читаючи цей твір, ми переносимося у хіх століття, де проживаємо разом із квітучою, повною енергії, сили та завзяття жінкою сповнені драматизму події її життя. скарлет – дитина з багатої родини півдня сполучених штатів. у дитинстві вона ніколи не знала, що таке голодувати або жити у злиднях. атмосфера в родині була сповнена любові, теплих почуттів, повагою її членів один до одного. її молоді роки – це нескінченне свято ів, вечірок та барбікю з численними шанувальниками. найбільшою проблемою скарлет було обрати сукню, в якій би вона б виглядала найбільш привабливою. усе змінила громадянська війна у штатах. увесь світ, до якого звикла скарлет, світ, у який вона вірила, перетворився на попіл та важкі спогади. місяці в атланті в очікуванні атак ворога, все більше поганих звісток, усе менше їжі та надії, хвилювання за коханого чоловіка на фронті, його вагітна жінка, за якою довелося доглядати скарлет…   далі – втеча з палаючого міста зі слабкою мелані та її щойно народженим малюком, страх та паніка… неабияка мужність, витримка та оптимізм потрібен, щоб винести все це на своїх плечах, в очі смерті, зуміти піти вперед, не обертаючись назад, назустріч новим , щоб їх здолати. смерть матері – то найбільший удар для скарлет, але вона витримала і його, бо зрозуміла, що неможна жити минулим. треба збирати сили, щоб стати на ноги, щоб не загинути разом із конфедерацією. усі раби-негри повтікали з плантації, тож скарлет   виконувала найважчу роботу, щоб її родина не вмерла з голоду. саме вона враз стала її головою, взявши відповідальність за усіх. усі втрати та розчарування вона переносила сама, нікому не зізнаючись, що й її сили може бути недостатньо, щоб вижити у жорстокій новій дійсності. її любов виявилася лише грою, дитячою забаганкою, яку вона вперто пестила в душі, бо й сама брала в ній сили. після капітуляції півдня скарлет, нехтуючи суспільною думкою, робила все, щоб заплатити непомірні податки за батьківській дім. її осуджували ті, хто віддав перевагу жити в злиднях та клясти долю, хвалячись своєю честю. і втративши насправді коханого чоловіка, вірну подругу мелані, поховавши батьків, розпрощавшись з ілюзорним своїм коханням, вона каже собі, що не час плакати, бо так нічого не досягнеш і ніщо не врятуєш. жива натура скарлет, що відверто прагне всіх благ, на які заслуговує людина, сила її особистості, що дозволяє їй боротися та перемагати, викликають у мене щире захоплення.

Образ козака   у мене завжди пов'язувався із мужністю, сміливістю, молодецьким завзяттям. козаками були ті відважні люди, які присвячували своє життя служінню батьківщині, були патріотами у повному розумінні цього слова. щоб полегшити життя своєму народові, багато з них відмовлялися мати власну родину. козаки жили у запорізькій січі , там вони загартовували свій дух і вдосконалювалися у володінні зброєю. боролися козаки з усіма, хто намагався поневолювати або кривдити український народ. це були і панська польща, й турки з татарами. козаки нікого й нічого не боялися, навіть смерті. навпаки, вмерти  заради великої справи   ко­жен вважав за честь. отримували перемогу козаки навіть у найскладніших, найнебезпечніших битвах, тому про них пішла слава як про непереможних степових лицарів. вороги надзвичайно боялися козаків, вважаючи, що їм є диявол. але насправді це були люди, які просто дуже  любили україну , свій народ і прагнули для нього щастя, волі, розвитку. багато в чому козаки полегшували життя людей, за що народ складав про них пісні та легенди, прирікаючи своїх героїв та їхні відважні подвиги на безсмертя. і зараз кожний знає що там, де були козаки, була й слава.твір ''маруся богуславка'' вплинув на на мене. я побачив патріотизм та козаків н іншої сторони.  у думі розповідається, як у турецькій неволі уже тридцять літ перебуває сімсот козаків. одного разу до ув’язнених прийшла «дівка-бранка, маруся, попівна богуславка» і запитала, чи не знають вони, який сьогодні день «в землі християнській». невольники, які тридцять літ «божого світу, сонця праведного» не бачили, звісно, знати не могли. тоді маруся повідомила, що «завтра святий празник, роковий день великдень». вона просила козаків не лаяти, не проклинати її за те, що нагадала про празник. маруся сказала, що «як буде пан турецький до мечеті від’їжджати», то віддасть їй ключі, от тоді вона й визволить невільників. у святу неділю маруся богуславка визволяла невольників, але з ними не тікала, а просила передати її батькам, щоб вони не збирали великих скарбів на викуп доньки, бо вона «вже потурчилась, побусурменилась для розкоші турецької, для лакомства нещасного! » маруся богуславка – це не історична особа, а узагальнений образ жінки-полонянки, яка, потрапивши в турецьку неволю і ставши дружиною турецького султана, не забуває рідної землі і намагається хоч щось корисне зробити для неї. не маючи змоги повернутися в україну, вона є невільникам-козакам зробити це.