Іть мені написати тези до роману "тигролови" десь 5-6 тез.

1.двобій  григорія многогрішного і майора нквс медвина—  це боротьба людини із світом пітьми і пекла.

2.два потяги транссибірської магістраллі - дві верстви наелення з різними долями.

3.тепло, затишок і кохання земляків- переселенців сірків навіть далеко від дому - це дружність нації, що перебороти війну.

4.перемога григорія над "людоловом" медвиним сим­волізує боротьбу гордого і волелюбного українського народу проти жорстокого тоталітарного режиму

5.сміливі завжди мають щастя.

Увірші «всякому місту — звичай і » г. сковорода розмірковує над тим, що багато людей перебувають у полоні своїх згубних пристрастей, марно витрачають життя, обманюють інших, наживаються за їхній рахунок. у ліричного ж героя поезії є одна турбота, один клопіт -— як прожити життя чесно, по совісті. але смерть нікого не пощадить — ні царя, ні мужика, і постати перед нею спокійно може лише той, у кого «совість, як чистий кришталь». кожна строфа вірша закінчується однією думкою — про що має турбуватися людина. у творі багато перелічень, порівнянь, дотепних висловів, які характеризують марнославство людей. цей вірш виконується як пісня, використаний і. котляревським у п'єсі «наталка полтавка». г. с. сковорода — видатний український філософ, просвітитель, письменник. народився в с. чорнухи на полтавщині в небагатій козацькій родині. володів багатьма талантами — гарно співав, грав на багатьох музичних інструментах, створював музику до власних віршів, мав педагогічний дар, знав кілька іноземних мов. навчався у києво-могилянській академії, був співаком придворної капели в петербурзі, виїжджав у складі російської місії за кордон і мандрував угорщиною, словаччиною, польщею, знайомлячись із культурою народів цих країн. потім викладав поетику в переяславському та харківському колегіумах, був ім учителем у поміщика степана томари. не гнався за багатством і славою, до викладання підходив творчо, писав власні підручники, далекі від офіційних настанов, тому довго ніде не втримувався. віддавав перевагу вільному, спокійному мандрівному життю, не обтяженому побутовими клопотами. написав збірки «сад божественних пісень», «байки харківські», кілька філософських трактатів і притч.   із його життям пов'язано багато легенд і таємниці. прагнув до самопізнання та самовдосконалення, висунув ідею «сродної праці». помер у с. іванівці на харківщині (тепер с. сковородинівка золочівського району), там же й похований. на могилі — епітафія: «світ ловив мене, та не впіймав».

Про чин м. череваня під час хмельниччини куліш не каже нічого, лише згадує, як козаки йому польське золото шапками носили, що він має в своєму маєтку безцінну колекцію зброї та кубків, а воєнних трофеїв нагарбав стільки, що за них купив хутір. багатий хуторянин буває досить жорстоким: до гвинтівки він приїхав у трофейному ридвані і сміявся з княгині, яка впізнала свою карету. патріотизм у череваня абсолютно відсутній, йому давно стала байдужею доля україни, бо під впливом своєї дружини, сестри гвинтовки, він взагалі став думати лише про багатство. м. черевань іде на компроміс зі своєю совістю. він погоджується їхати на вибори в ніжин суто з особистих корисливих міркувань, що пізніше, на «чорній» раді, проявилося в наївному: «я свого зятя на всякому місці оберу гетьманом». цитатна характеристика. • «був тяжко грошовитий, да й веселий пан із козацтва, що збагатилось за десятилітню війну з ляхами» • «черевань тілько похитувавсь, гладячи черево; а щоки — як кавуни: сміявсь од щирого серця. така була в його вдача». • «…не любив ніяких був козак друзяка: уже кому чи яка нужда, чи що, то зарятує й визволить», «…йому дав і дочку краще маку в городі».