Найти образ мартина борулi из одноменного произведения івана карпенка-карог. на вас надеюсь.

здається, що образ борулі комічний, але насправді його маніакальна жага до дворянства ледь не згубила все його життя. він гарний батько, товариш та чоловік. але майже втратив друзів та трохи не згубив життя своїх дітей, викинув ледь не всі гроші на вітер.

"і сміх, і гріх",- кажуть у народі. це саме така ситуація. людина, яка жила на своєму місці і дуже не непогано, через гордість та свою обмеженість ледь не втратила все. заради дворянства він знущався над собою та своїми близькими, не бачачи того, що робить. борулю засліпила гордість та бажання доказати іншим, що він вищий за більшість. а це вже не комедія, це вималювався трагічний образ людини, пошитої в дурні своєю пихатість та нечесністю тих, хто бажає заробити за рахунок інших.

Образ євгенія онєгіна дуже суперечливий. негативні риси його характеру — індивідуалізм, егоїзм, холодність, практична бездіяльність — поєднуються в нім з позитивними, такими, як "душі пряме благородство». у нім ми бачимо і ознаки прогресивності і обізнаності. образ євгенія онєгіна типовий для описуваної в романі епохи, але в той же час він виділяється з середовища, до якого належить. передусім його відрізняє "різкий, охолоджений розум», схильність до "уїдливої суперечки» і "жарту з жовчю навпіл». він далекий від світського і провінційного дворянства, яке він перевершує своїм розумом, але його не можна віднести і до прогресивної молоді, оскільки у нього немає ідеалу в житті, до якого можна було б прагнути. таким чином, євгеній онєгін стає "зайвою людиною». належачи до світла, він зневажає його. онєгін не знаходить свого істинного призначення і місця в житті, він обтяжується своєю самотністю. говорячи словами герцена, "онєгін… зайва людина в тому середовищі, де він знаходиться, не маючи потрібної сили характеру, щоб вирватися з неї».

Найбільша ж любов героїв повісті — любов до волі. говорячи про волю з по­зиції сьогодення, ми навряд чи можемо вповні зрозуміти, що відчували селяни xix сторі але ж прагнення волі і неможливість існування без неї — катего­рія, як на мене, універсальна. і природно, що сучасного читача огортає обурення від однієї лише думки про ті умови, у яких доводилось жити селянам півтора сто­річчя тому, за часів кріпаччини. зрештою, не ненависть до неволі рухає персона­жами, а любов до волі. на мою думку, це дуже суттєво. ніколи і нічого не можна досягти, якщо тобою керує ненависть (навіть ненависть до чогось негативного), заздрощі, злі повість «дорогою ціною» — не про ненависть до неволі, а про любов до волі, не про ненависть до несправедливості, а про любов до людської гідності, благородства, честі. саме цього варто вчитися читачевівизначаючи тему певного літературного твору, ми часто кажемо щось на зра­зок «це повість про війну», «цей роман присвячений соціальним проблемам села», «ця поема про кохання» тощо. насправді ж кожен справжній твір художньої літе­ратури не про війну, суспільство чи побут: він про життя. так, як і в нашому жиїті один його аспект невід'ємний від іншого, так і в літературі — в житті персонажів все поєднано, взаємопов'язано та взаємозумовлено.романтична, а точніше — героїко-романтична повість михайла коцюбин­ського «дорогою ціною» зображує життя українського селянства і з боку суспіль­них негараздів, і з точки зору взаємин між людьми, не оминув своєю увагою ав­тор і внутрішні переживання, роздуми, прагнення героїв. та цілком твір «дорогою ціною» можна сприймати як повість про кохання. саме кохання головних героїв, які готові життя віддати за щастя одне одного видається мені головною рушійною силою в їхньому житті. письменник зображує кохання не в лїрично-сентиментальному ключі. кохання у повісті — не емоцій­ні листи, зітхання, ревнощі і переживання панночок-міщанок, а сила духу, мож­на навіть сказати, кохання у повісті «дорогою ціною» — цс стихія, особлива вну­трішня стихія, яка дає сили і сенс, яка надає сміливості і рішучості, яка дає змогу людині боротися і жити, нехтуючи небезпекою. найбільша ж любов героїв повісті — любов до волі. говорячи про волю з по­зиції сьогодення, ми навряд чи можемо вповні зрозуміти, що відчували селяни xix сторі але ж прагнення волі і неможливість існування без неї — катего­рія, як на мене, універсальна. і природно, що сучасного читача огортає обурення від однієї лише думки про ті умови, у яких доводилось жити селянам півтора сто­річчя тому, за часів кріпаччини. зрештою, не ненависть до неволі рухає персона­жами, а любов до волі. на мою думку, це дуже суттєво. ніколи і нічого не можна досягти, якщо тобою керує ненависть (навіть ненависть до чогось негативного), заздрощі, злі повість «дорогою ціною» — не про ненависть до неволі, а про любов до волі, не про ненависть до несправедливості, а про любов до людської гідності, благородства, честі. саме цього варто вчитися читачеві