Твір на тему природа мати бережи її за оповіданням лось

Людям постійно необхідно нагадувати про те, наскільки важлива для кожного з нас природа і все навколишнє середовище. Щоб зрозуміти це, потрібно просто озирнутися навколо й усвідомити, що людство вже завдало величезної шкоди екології. Велика кількість тварин, рослин, інших видів живих істот назавжди зникла з лиця землі, і виною тому людина. Здається, представники багатьох країн вже стрепенулися і почали запроваджувати закони по захисту навколишнього середовища, але в той же час прогрес диктує нам необхідність вирубувати ліси, осушувати водойми тощо. На щастя, нагадування про важливість природи назавжди зберігається для нас в літературі, в тому числі й українській. Зокрема, нагадування це міститься і в прочитаних мною творах Бориса Харчука і Євгена Гуцала.

Найбільше з усіх прочитаних мною творів двох цих автором мене вразив твір «Планетник» від Бориса Харчука. У ньому розповідається дивовижна історія того, як природа-мати нагородила хлопчика надприродними здібностями, завдяки яким він зміг налагодити власне спілкування з природою, навчитися отримувати з неї користь. Але, на превеликий жаль, використовувати свій природний дар на благо людей Планетник так і не зміг. Злі і дурні люди розцінили його здатність змінювати погоду, спілкуватися з тваринами тощо як співпраця з силами зла, з самим дияволом. Через це Планетник був змушений зникнути, він так і не зміг навчитися приносити користь людям. Борис Харчук зміг показати всім своїм читачам, яким чином природа може обдарувати людину, дати їй все, щоб він був успішним у своїй взаємодії з навколишнім середовищем і міг витягати з неї користь, не завдаючи при цьому їй шкоди. На жаль, сучасні люди поки що не слухалися завітів українського письменника і шкодять природі-матері.

Досить трепетно ​​ставився до природи й Євген Гуцало. Це відомо мені як по його біографії, так і за переліком його творів. Одним з прочитаних мною творів став «Олень Август». Так, в ньому не міститься велика кількість описів природи, але є певний натяк на те, що мати-природа людині приносить велику користь. В уяві маленького хлопчика, який мріяв зняти свій власний фільм, велику роль грали описи природи – рослин, тварин. Без них головний напевно не зміг би уявити все настільки барвисто, якби не був натхненний на це природою.

Завдяки українським письменникам ми можемо постійно переконуватися в тому, що мати-природа в усі часи відігравала важливу роль в житті людини. Звичайно, з цієї причини її потрібно берегти. Людина – невід’ємна частина природи. Втративши її, вона втратить себе і своє життя.

           Хто з нас не полюбляв приміряти речі мам и чи бабусі? Нам усім хотілося поскоріше вирости. Були і туфлі на підборах, і сукня з діамантовими гудзиками, і хустинка з тороками.

            Ще в другому класі мені сподобалась червона хустинка моєї бабусі, яку вона одягала тільки на свята. Інколи, коли бабуся була на роботі, я нишком доставала її та приміряла, хотіла бути схожою на свою бабусю. У тієї хустини був свій неповторний запах. Здається, вона пахла тими квітами, що були намальовані на ній.

             Коли я перейшла до п'ятого класу, то вже співала в шкільному хорі. І на свято Миколая ми мали співати у народних костюмах. І хоч мама мені пошила гане українське вбрання, мені не вистачало маленької деталі. Адже це була зима, і віночок не одінеш у люті морози, тому я попросила бабусю, щоб вона дала мені на один день свою червону хустку. Бабуся довго не погоджувалась, бо це ж школа, все може трапитися, казала вона. Але як не догодиш улюбленій онуці. щоб та булу найкраща, і вона погодилась, попередивши мене про цінність цієї речі.

           Звичайно я берегла хустку увесь виступ. Прийшовши додому, я бабусі не застала. Я хотіла зробити їй подарунок, виправши хустку. Замочила її в теплій воді з пральним порошком, та й пішла робити уроки. Незабаром прийшла бабуся. Коли вона зайшла до мене в кімнату, то я помітила на її щоці сльозу. Виявляється, цю хустинку не можна було залишати в теплій воді, бо всі квіти та листочки, що так яскраво "квітли" на ній, розплелися та змішалися в один незрозумілий колір. Я не знала що мені робити. Як просити вибачення, що говорити?! Бабуся мене заспокоювала, голубила, витирала сльози, та я не могла заспокоїтися.

          Я заспокоїлась тільки тоді, коли бабуся з шафи дістала таку ж саму хустинку, з тороками, з великими червоними квітами та зеленими листками. Виявляється, у бабусі завжди було дві однакових хустини.

          Тепер я закінчую школу, але більше ніколи я без дозволу дорослих нічого не роблю.

«Джури козака Швайки» – твір про сміливих та волелюбних героїв, які змогли вистояти у дуже складних обставинах.В романі йдеться про часи, коли на українську земля нападали численні загарбники - татари та творили свавілля польсько-литовські шляхтичі.  
Серед героїв - козак Пилип Швайка. Він є відчайдушним, спритним, невловимим козацьким вихідником, справжнім лицарем. Швайку поважають козаки і бояться вороги. Інші герої - хлопчики-джури (ті, хто допомагає козаку і навчається у нього, щоб у майбутньому стати казаком): Грицик, Санько-характерник, Демко Дурна Сила.
Грицько та Санько вперше зустріли Швайку коли того шукали татари у озері, але він сховався. Швайка спочатку хоче їх відправити, але далі вони діють разом. Швайка знайомить їх зі своїм вірним другом - вовком Барвінком. Швайка та хлопці переживають багато пригод, неодноразово ризикують життям.