Твір на тему у чому крилатість людини

Крилами, які тримають людину на землі, є чесність і щирість, поривання і вірність у коханні, довіра і щедрість, працьовитість і надія на краще життя, поетичність і мрії, тобто усе, чим сповнене наше життя. А ось існування безкрилої людини, яка не прагне до кращого і не вміє мріяти, залишиться сірим і нецікавим. Саме це й стверджується у поезії «Крига на Одрі», яка побудована на чіткому і короткому вираженні поетичної думки, на протиставленні та переліченні.
Знайомлячись з поезіями Л. Костенко, я й сама замислилася над тим, що ж таке – людські крила. На мій погляд, такі крила є у кожного з нас, і чим доросліше стає людина, тим більше розкриваються її крила, але їх треба відчувати, ними треба вміти користуватися. Та для чого ж людині крила, якщо вона не літає? Крила ці – можливість піднятися якщо не над землею, то духовно. Крила людські – це прагнення та бажання, наполегливість і цілеспрямованість у будь-якій справі. І кожен з нас повинен використовувати крила для самопізнання і самоствердження, для подолання життєвих труднощів і розвитку кращих душевних якостей.

Пройдуть роки. Життя героїв складеться по-різному.   Дядько Чепіжний впаде у одну з ям, які викопував для звірів. Він теж буде немічний і , можливо, почне співчувати старому вовкові. Настануть спокійні дні для Сіроманця, він житиме у Сашка. Сусіди, бачачи лагідний характер вовка, перестануть боятися його. Галя стане ветеринаром. Вона залишиться працювати у рідному селі. Лікуватиме хворих тварин.     Сашко вивчиться на лісника. Здійсниться його мрія. Він зі своїм Сіроманцем стане надійним захисником і охоронцем лісу. 

- Пригадую ще,- продовжив свою розповідь Віктор Олексійович далі,- сварківці розповідали, що з ранку того дня в селі вони бачили пару сіроманців, напевне вовка і вовчицю. Хтось із них забіг до стайні, його закрили у приміщені, а потім знешкодили. Селяни казали, що скоріш за все загинув вовк, а вовчиця, мабуть, і сиділа на купі піску біля Кобівщини і сумувала за загиблим хазяїном – сіроманцем та була не дуже голодною, тому і не напала на поодиноку людину». Зважаючи на цей випадок, Віктор Олексійович зробив для себе такий висновок: по можливості не їздити самому вночі з роботи додому, а залишатися на ночівлю у населеному пункті.