Наскільки людині варто дослухатися до думки про неї?

На мою думку, людині варто дослухатися до думки оточення лише частково. Остаточні ж висновки кожен повинен робити сам, аналізуючи своє життя та прислухаючись до свого розуму й серця. З одного боку, порада оточення, рідних, друзів чи вчителів, може до людині розібратися в собі, адже інколи дуже важко самостійно проаналізувати власні дії та вчинки. Дослухаючись до думок інших, ми можемо краще дізнатися про свої переваги та недоліки. Прикладом до цього аргументу є історія з мого життя. Я довго не міг вибрати, ким мені стати в майбутньому. Вибір професії впливає на все подальше життя, тому слід було добре подумати перед тим, як ухвалити рішення. Я попросив поради в батьків, друзів та вчителів. Ми разом проаналізували мої слабкі та сильні сторони, обміркували можливі варіанти. Зрештою, думка оточення до мені ухвалити рішення стати перекладачем. З іншого боку, навіть найближчі друзі та рідні інколи просто не розуміють нас, тому не можуть дати об’єктивну оцінку нашому життю та щось порадити. Саме тому людина час від часу мусить залишатися на самоті, щоб проаналізувати свої вчинки, розібратися в думках, постаратися збагнути, ким вона є насправді. Яскравим прикладом до цього аргументу може слугувати новела Михайла Коцюбинського «Intermezzo». Головний герой цього твору втомлюється від життя, тому вирішує декілька днів побути наодинці. Самотність у цьому випадку до відновити душевний спокій, знайти сили, щоб рухатися далі. Струни душі головного героя знову «натягнуті», і він повертається до життя. Таким чином, можна зробити висновок, що думка оточення важлива й іноді допомагає зробити вибір, але не треба забувати інколи побути наодинці з самим собою, адже ми краще знаємо, що саме нам потрібно

Чи спростилися би стосунки

Проблема батькiв та дiтей є провiдною темою багатьох творiв як у свiтовiй, так, зокрема, i в українськiй лiтературі. І. С. Нечуй-Левицький у повісті «Кайдашева сім'я» з великою майстернiстю показав життя українського села пiсля реформи 1861 року, викривши причини непорозумiнь i сварок на прикладi сiм'ї Кайдашiв, показав, як і чим жило молоде покоління в перші десятиліття після скасування кріпосного права. Важко було старшому поколінню, а молодому все було вперше: вперше будували своє життя некріпаками, вперше одружувалися за велінням свого серця, а не за велінням пана. А старше покоління хотіло, щоб їх слухали, як все життя слухали вони своїх батьків, пана тощо. Проблема ця вiчна, i висвiтлюється та розв'язується вона кожного разу дуже цiкаво. Головне для розв'язання цього конфлiкту, на мою думку, є усвiдомлення його причини.

Основною ж причиною конфлiкту мiж старшими та молодшими Кайдашами є нескiнченна суперечка за "моє" i "твоє", дрiбновласницькi iнстинкти Кайдашiв. Внаслiдок сутичок i боротьби за приватну власнiсть люди стають жорстокими, жалюгiдними, руйнують родиннi зв'язки, плямують власну гiднiсть та гідність близьких їм людей. Але є, на мiй погляд, тут ще один аспект - вiковий: старiсть не хоче поступатися своїми позицiями молодостi. Чесно кажучи, глибоко в душi менi дуже жаль старих Кайдашiв, що весь свiй вiк працювали, примножували добробут, ростили синiв. Їм, цим вже дорослим синам, врахувати б це, але вони впевнено будують своє життя, де на батькiвське "моє" вони вiдповiдають гострим опором. Та їх теж можна зрозумiти, бо в першi десятирiччя пiсля скасування крiпацтва свiдомiсть селян зазнала суттєвих змiн, що внесли в життя темного, забитого вiками панщини народу новi порядки. Важко до них пристосовується родина Кайдашiв, що складається з двох поколiнь. Думаю, крiм двох названих причин конфлiкту ("моє" - "твоє" та "старiсть - молодiсть"), автор висвiтлює ще одну: протирiччя мiж старим i новим ладом.

Саме соцiально-побутове середовище спотворює характери героїв повiстi, що стикаються у конфлiктi "батьки та дiти". Вічна проблема «батьків та дітей» теж прийшла до нас з сивої давнини. Однак І. С. Нечуй-Левицький уперше вказує нам на неповагу до батьків. Порушилася віковічна українська традиція шанобливого ставлення до батька-матері у дітей, і їх життя ламається, летить під укіс. Бо у своїй власній сім’ї не можна виховувати у дітей повагу до себе, коли ти зневажив своїх батьків - діти ж бо це бачать. І у нашому сьогоденні нерідко бачиш, як спілкуються брат із сестрою, бо заздрять один одному, бо спадок батьків не так поділили. Нехай Кайдаші були неосвічені затуркані панщиною, а що ж їх рівняє з нашими сучасниками? Чому ми не можемо піднятися над ними?

Останнім часом усе звертають на «український менталітет», але мені здається, що це тільки для того, щоб якось виправдати себе, бо ж таки соромно зізнатися собі у «кайдашевих звичках», які, на жаль, ще живуть серед нас. Хоч і здаються нам смішними суперечки Кайдашів, інколи ми пізнаємо в них і наших сучасників, які за «моє» готові на все. Але що цікаво - сміятись над Кайдашами - сміємось, а себе такими не бачимо. А жаль!

Була собі мишка така як дрцугі.У самім кутку хати мала свою нору.Ні хто не заглядав туди.Мишка боялась людей.Коли не було ні кого жома то вона скоренька вибігає на подвіря.там вона не боялась ні кого.бігла на поле.Там зустрічалася зі своїми сестрами і вони розповідали що у хазяйці нема ні чого їсти(була війна)У мишкі господири буди дуже багаті.Пішла додому і чує що чужим духом пахне.прийшла бідна жінка у якої не було ні чого.У неї була маленька дитина.Вона пришла попросити гроші на молоко.Коли вона ріже хлію то крішки які зістануться відасть дитини.Ця хозяйка яка була багато сказала що у неї в самої не чого нема.А наспровді під кроватью стояв сендук с під гранат.Туда вони ложили гроші.Потім прийшов господарь и сказав що вони зроблять бізнес.Куплять курей,двоє-троє телят,Виростять  і продатуть,а потом спочатку.Мишка дуже замучилась що вони не до жінці і запланувала план.Коли всі ляжуть спать то вона залізе під кравоть і прогрезе скриню і гроші.на наступний день заглядає господарь а грошей не має.Він поскаржися на господиню что не завела кта.Мишка пішла з хати.