Скласти твір на тему алегоричний образ білого коня шептало. за оповіданням білий кінь шептало

Кінь Шептало є втіленням алегоричного образу. Але як це зрозуміти? З самого початку твір здивував нас спокійністю сюжету та незвичайною оповіддю автора. На перший погляд Шептало звичайний, хоча й дуже красивий, кінь. І тільки пізніше ми розуміємо, що цей звичайний кінь, є особливим. Шептало - це образ людини. Дуже часто в житті можна зустріти таких людей, які бажають виділятися з сірої маси, але не можуть через страх і презирство інших людей. Такі люди стараються підпорядковуватись суспільству та середовищу в якому живуть. Нажаль, деякі люди з великим потенціалом просто ховаються за чиєюсь спиною, за чиєюсь індивідуальність. Кожна людина безперечно має свої особливості. Кожен з нас індивідуальний та особливий. Потрібно не піддаватись тиску суспільства.
В оповіданні Шептало знає що він особливий, він розуміє, що може втекти і здійсняться його заповітні мрії. Він бажає бути вільним, почесним, гордим конем. Білим конем. Яскравою подією було купання Шептала в річці. Коли той побачив, який він насправді. Він був захоплений собою, своєю красою та незвичайністю. Шептало хотів бути незвичайним конем. Йому це вдалося на деяку мить. Та нажаль, він повернувся до конюшні. Особисто в мене, це викликало здивування. Чому ж він повернувся, якщо так бажав виділятись? Бажав бути вільним...
В стаді з іншими кіньми, Шептало завжди йшов осторонь, хоча й не відбивався далеко. Напевно це добавляло йому упевненості. Він любив самотність, був вільним у душі хоча й понівеченим ззовні. Шептало часто мріяв про волю, про цирк. Він згадував дитинство, своїх рідних, які також були особливими. Після втечі кінь відчув силу і справжню свободу. Його повернення назад - це образ слабкості. Образ людей, які через негаразди можуть опустити руки та просто здатись. Нажаль, на шляху до мети безліч перешкод і негараздів. Та не всі з ними справляються.
Оповідання нас наштовхує на роздуми про життєвий вибір сучасної людини, про можливість зберегти власну індивідуальність.

“Добрий день, Яво! Ти мене зовсім не знаєш, але особисто мені здається, що я тебе знаю вже не один рік. У всякому разі, я знаю багато твоїх пригод і витівок, знаю де ти живеш, знаю твоїх друзів, знаю, як ти виглядаєш, вважаю, що знаю і твій характер. Добре взнати тебе мені до дуже цікава книга В. Нестайка, в якій ти і твій кращій друг Павлуша були головними героями.

Ви з Павлушею найкращі друзі та напарники, затоваришувати з вами хотіла б і я. З вами мені було б дуже цікаво, бо ти постійно вигадуєш різноманітні витівки, які іноді, на перший погляд, здаються навіть злими, але це зовсім не так, бо ви з Павлушею лише хочете, щоб у селі ви завжди були на виду і щоб про вас постійно говорили. Мені здається, що тієї енергії, яка буквально фонтанує з тебе, вистачило б і на мене. Та й сама я здатна вигадувати цікаві розваги, які обов’язково б тебе захопили.

Я впевнена, що, незважаючи ні всі свої витівки, ти, Яво, добрий, співчутливий до чужого горя та сміливий хлопець. Крім того, я розумію, що попри усі твої суперечки з Павлушею ти для нього справжній друг, таким би справжнім другом ти був би і для мене.

Мені було дуже цікаво читати оповідання про твої пригоди, при кмітливі, веселі і відчайдушні витівки, які ти вигадував і разом з Павлушею приймав у них участь. Не менш цікаво мені було б разом з тобою брати участь у цих витівках.

Книга В. Нестайка “Тореадори з Васюківки” мені дуже сподобалася, а поки я її читала, ти, Яво, та твій товариш Павлуша стали для мене справжніми друзями. Я сподіваюсь, що якби нам довелося жити в одному селі, ходити в одну школу та разом відпочивати, я б теж стала для тебе не менш гарним другом, ніж Павлуша.

Ти, Яво, добрий, веселий та дотепний, і спогади про тебе залишаться у мене на все життя. А зараз я з тобою прощаюся і сподіваюся, що усе твоє життя буду добрим, веселим і щасливим, як і твоє дитинство.

До побачення, Яво, і усього тобі найкращого!”

Максим Беркут дуже схожий на свого батька. Він успадкував всі його риси: сміливий, чесний, справедливий, незалежний. Певною мірою також зразковий чоловік серед громади..
Для Максима над усе воля, це видно з виразу його очей. «Життя в неволі нічого не варте»,— каже він Тугарові Вовку. Максим тяжко переживає через те, що з ним трапилося. Закований у тяжкі ланцюги, які «тиснуть його, мов залізні, холодні гадюки», «висасують» усю силу з його тіла, всі думки з його мізку, він тамує в собі великий біль гаючи, як горить його рідна Тухля.