Кінцівка до твору митькозавр із юрківки

Коли ми склали іспити і п’ятий рік навчання нарешті скінчився, на збори, присвячені цій знаменній події, прийшла і вчителька ботаніки та зоології Ірина Семенівна.Після того як усі вчителі виказали свої радісні сподівання з приводу нашого успішного навчання і ще кращої поведінки в майбутньому і підбили не для всіх радісні підсумки за цей рік, слово взяла ботанічка:— Любі дітки! — вона завжди казала «дітки» чи «діточки». — Ви вже учні шостого класу, з чим я вас вітаю і повністю приєднуюсь до тих добрих побажань, які ви щойно почули від присутніх тут педагогів. Хочу вам ще раз нагадати — вчитися в шостому класі де в чому легше, а де в чому й трудніше, ніж у п’ятому. Ми з вами, зокрема, будемо вивчати ботаніку, а згодом і зоологію, перейдемо до глибшого розуміння світу, що оточує вас.Тут вона мрійливо подивилася кудись у стелю. Той, хто не знав нашої ботанічки, міг би подумати, що цілісінькими днями ми тільки й сушили голову над тим, як би під її керівництвом ще глибше зрозуміти навколишній світ. Насправді ж ми мало любили ботаніку, та й не можу сказати, щоб і зоологія вигравала в нашій хлоп’ячій уяві привабливими веселковими барвами.— Так от, любі діточки, — правила далі ботанічка, — для того, щоб збудити вашу цікавість, щоб продовжити добру традицію наших старших класів, вам треба за літо зібрати колекцію комах.— Ого, — перебив її Шумило. — Та якщо всі школи візьмуться до цього діла, наступного літа вже не буде чого ловити.— Невже ти залишишся таким самим і в шостому класі? — запитала вчителька, ніби вона сподівалася на щось інше. — А побоювання твої безпідставні. До речі, ви знаєте, що багатьох шкідників сільського господарства і зелених насаджень треба винищувати? Восени всі принесете свої роботи до школи. Я їх заберу до зоологічного кабінету. Кращі підуть на шкільну виставку.Тепер і я згадав стоси невеликих коробок зі скляним верхом, що припадали порохом у кабінеті зоології.— А можна вдвох збирати одну колекцію? — схопився з місця Митько.— Можна, тільки щоб і видно було, що її робили двоє. Така колекція має бути більшою і кращою. Ти хочеш разом із Стеценком? — зиркнула на мене.— Еге ж.— То робіть, — зітхнула вчителька. — Тільки не так, як у минулому році.Цим вона натякала на гербарій рідного краю, який треба було зібрати минулого літа. Тоді ми й не думали збирати його, а потім Мишко знайшов якийсь гербарій, ми його підписали і здали, навіть не поцікавившися, що воно таке. А потім до школи прибіг старший Митьків брат, з голосним скандалом забрав той альбом і нам’яв Митькові вуха. Виявилося, що то гербарій зовсім не рідного краю, точніше, рідного, але нетутешнього, бо містив зразки Далекого Сходу, і належав навіть не Митьковому братові, а котромусь із його приятелів.А по-третє, з’ясувалося: приятель теж узяв його на два дні в себе на роботі.— Чому тобі та колекція муляє? — запитав я Митька, коли йшли додому. — І звідки така зацікавленість?— А ти не здогадуєшся?— Ні.— Ніскілечки?

Вовк - цитатна характеристика  :

Найстаріший : " був найстарішим вовком в світі "

Ватажок зграї : " Все своє Сіроманче життя водив зграю "

Взірець для молодих вовків : " молоді вовки мріяли пройти в нього бойову стратегію і тактику "

об"єкт марення молодих вовчиць : " він снився молодим вовчицям "

Мав вплив на інших : " Коли ж нічого було їсти, то й зграя сиділа позаду нього, кусаючи себе за хвости "

Авторитетний : " і згарая мовчечки лягала "

Вірний і вдячний : " Сіроманець провів Сашка до узлісся, потерся об Сашкове плече і так стояв, аж доки запах його нового товариша не ослаб в глибині темного листопадового вітру ", " Сіроманець проводжав йоголісом до школи, зустрічав його на узліссі " 

Сашко-цитатна характеристика :

гостро відчуває несправедливість дорослих по відношенню до Сіроманця " він один, а їх онде скільки "

сміливий, ладен на все, аби врятувати друга, наважується йти в Одесу разом з Сіроманцем, аби йому врятували зір: " Кілька разів падав, провалювався по груди, у валянки набилося снігу...скинув на сніг кожушину "

лагідний, завжди лагідно звертається до вовка 

турботливий, добрий, вірний друг: " Я з тобою, я тебе не покину і не віддам нікому "

любить ліс і все, що в лісі : " До школи була і дорога, нею ходили всі, хто хотів, а Сашко ходив стежиною, лісом".

Чепіжний-цитатна характеристика

Жорстокий-б"є коня прикладом, прив'язує вовка за шию до драбини

Боягузливий-підняв руки вгору, коли вовк загнав його в болото, говорить про потоп " загарбався головою в сніг", " задкував лісом".

Злопам"ятний -неодноразово згадує про козу, яку з'їв Сіроманець

Злостивий- говорить про те, чому ввок не з"їв коня, коли той був ще молодий

Глузливий- глузує з собак, коли ті зачули Сроманця як його впіймали, з дружини, яка годує собаку

Лютий- люто рушає на старого вовка, влаштовує погоню на нього

Безжалісний до коня, вовка, собак

Запобіжливий, послужливий " слухаю", " єсть"

Користолюбний-думає про те, як продасть цуценят

Брехливий-гоорить про те, що вовк з"їв вівцю, толочить посіви.

Схильний до крадіжок " Як и я був вовком, я б тоді все розказав Сіроманцеві і про Чепіжного, як він ночами краде в полі солому "

Грубий-на грубість героя вказує його мова-груба та зневажлива

Объяснение:

Мне поставили 11 балов

Минуло багато років з того часу, як жив і творив видатний український драматург, письменник і філософ Григорій Сковорода. Проте, актуальність його творів не менша, ніж півтора століття тому. Його заповіді працьовитості, людяності, добра, справедливості знаходять відгук і в серцях наших сучасників.

Ще за життя Г. Сковороду називали «українським Горацієм» і «українським Сократом», бо саме завдяки йому на Україні значно розвинулися педагогіка, література і філософія. Усьому цьому філософ уділяв багато уваги у своїх творах, в яких оспівував прагнення співвітчизників до волі і щастя, працьовитих людей, висміював панів за знущання з народу і за їх «патріотизм». Г. Сковорода був впевнений, що найвищою цінністю є людина та її воля.

На жаль, за життя Г. Сковороди не було опубліковано жодного його твору, та, попри все, його поезії швидко поширювалися Україною – їх передавали звичайні люди з вуст у вуста. Непідкупне і гостре слово філософа торувало стежку до свободи і спалахувало чистим вогнем посницького свавілля. Він цілком справедливо вважав, що щасливим може стати тільки той народ, в якого відчуває себе щасливою будь-яка людина.

Г. Сковорода постійно шукав змогу до своєму народові. Тому він і проводив просвітницьку роботу серед народу: філософ пояснював людям в доступній формі різні явища життя природи і суспільства, викладав свої педагогічні і філософські ідеї, а у вільний від цього час учив грамоті дітей селян. Він не мав сумніву, що навчання до точніше і швидше виявити природні здібності кожної людини, сприятиме більш успішному оволодінню уміннями і знаннями, які необхідні для продуктивної праці, найбільш корисної людині і суспільству. У поглядах Г. Сковороди було дуже багато спільного з тим, що висловлювали найвидатніші просвітителі тієї епохи.

Письменник підніс і розвинув далі ідею «пізнавати самого себе», яка була висунута ще Платоном і Сократом за п’ятсот років до нашої ери. Г. Сковорода настоював на тому, що для того, щоб усвідомити свої фізичні і розумові здібності, закладені в кожну людину самою природою, їй потрібно себе пізнати. Це дозволить обрати найбільш відповідний рід трудової діяльності – «сродну працю». При цьому трудитися треба так, щоб не тільки забезпечити свої потреби, а й приносити користь суспільству. А щасливою людину зробить сам процес «сродної праці» разом з усвідомленням того, що результати цієї праці високоякісні, корисні собі і суспільству. Усе своє життя письменник був співцем праці, в якій він бачив сенс і основу життя. Він казав: «Життя і справа є одне й те ж».

Свої філософські твори, серед яких притчі і байки, Г. Сковорода старався писати так, щоб вони були добре зрозумілими не тільки освіченим верствам населення, а й простим людям, причому, особливо їм. Щоб ці твори змушували замислюватися над різноманітними явищами життя, вчили думати і будили свідомість людей.

Свою видатну збірку байок під назвою «Байки харківські» Г. Сковорода написав у період з 1769 по 1774 рік, коли залишив свою педагогічну діяльність і жив у різних селах неподалік від Харкова. У збірку увійшло 30 творів, в яких, з одного боку, автор продовжив традиційну тематику відомих на той час байок інших авторів, а з іншого боку, виступив як новатор, бо значно розширив тематичні обрії цього виду творів і вивів їх на самостійний жанровий шлях.

Г. Сковорода визначав байки як «мудрі іграшки, які в собі ховають силу». Він добре розумів, що тільки форма байки дозволяє авторові висловлювати і пропагувати особисті політичні, суспільні, філософські і етичні погляди.

Ідейно-тематична спрямованість байок не була дуже широкою, бо обмежувалася потребами тогочасної практичної моралі. Як і його попередники у цьому жанрі, Г. Сковорода підносив позитивні людські риси, розум, любов, дружбу, показував, що справжня людська цінність визначається не посадами, чинами, титулами, походженням, багатством, красою, одягом, тобто не зовнішніми, а внутрішніми якостями.