Міні твір знай коли казати а коли мовчати

Коли люди щось кажуть вони іноді помиляються бо незадумаються що можуть когось образити.Бо буває що хтось щось скаже але потім шкодує бо помилявся.Тому треба спочатку подумати а потім казати.

Село находилось на правом берегу реки Самары , недалеко от Днепра . Оно ничем не отличалось от других, не гордился хоромами , ибо это страшные времена татарских набегов на Украину , и никто не был уверен в завтрашнем дне.
В жил славный казацкий род Судаков . На то время в семье были семидесятилетний дед Андрей , сын Степан с женой Палажкой , дети - пятнадцатилетний Павел и тринадцатилетняя Анна . Старший брат Петр уже пошел на Запорожье .
Дед приучал Павлика к рыцарскому ремеслу - ездить на лошади , бросать копье и аркан , стрелять из лука , орудовать саблей , рассказывал об обычаях казаков и их приключения . Павлуша многое научил и сестру Анну , а та защищала брата перед родителями.
Однажды в воскресенье вечером дед Андрей почувствовал странное беспокойство . А ночью церковный колокол забил тревогу. В село ворвались татары , зажгли дома , стали ловить девушек и парней . Крестьяне защищались , как могли, но пали под ножами татар , среди них дед и мать Павлика . Анну и отца нападавшие захватили в плен. Павлика ударили по голове , когда он бросился защищать сестру. Очнувшись , парень отвязал татарского коня , выскочил за ограждение и помчался в степь. Вдогонку ему полетели стрелы и одна ранила .
2
Бескрайней степи. Свиридова могила - условное место сбора казаков , сторожевой пост .
Часовой Семен Непорадный - первый силач на Сечи - удивился , увидев утром зарево на западе . Потом понял , что это далеко пожар , и увидел , как мчится к нему мальчик на татарском коне. На берегу обессиленный всадник упал . Это был Павлуша .
Семен вынул стрелу , промыл рану и уложил парня . Припинаючы коня , заметил , что седло слишком трудное и нашел червонцы . Вот приехали казаки. Непорадный рассказал им о ребенке и сожженную Один из казаков , Петр Судак , узнал своего брата. Дед Панас перевязал Павлусе рану и дал зелье .

Цитатна характеристика Павла:• відокремленість від оточуючих: «Якого не прийнято, то й той сидить тут, осторонь, і з цікавістю стежить за грою»;• доброта: «...за великим Павликовим горбом діти ще не вміють побачити чудового серця його, тому боявся, що пустуни зобидять хлопця...» (Дід Антип про хлопця)• рухливість: «...ішов перехильцем, як качка, коливаючи своїм химерним горбом, і якось кумедно махав руками, вивертаючи долоні»;• вміння спілкуватися з дітьми: «...слухали його поважну, навчаючу мову, коли він що розповідав їм або роз’яснюючи, як треба гратись, або розказуючи якусь цікаву побрехеньку чи довгу заплутану казочку»;• «пам’ять у Павла прегарна, й він завжди пригадує свої сни до найменших подробиць...»• самотність: «Через його страшний горб товариші цурались його, й він звик бути здебільшого самотнім, на самоті з своїми думками, жив ними, тішився, розважався ними»;• лагідність, доброта: «...гарний світ нениних казок зробив і ті думки його лагідними, а серце чулим до всяких пригод, що траплялися створінням малим та беззахисним»;• любов до природи: «...любив звірят, любив пташок, навіть зомлівав, коли при нім хто з хлопців розбивав пташині яєчка або скручував голови горобеняткам»;• доля хлопця (дід): «З їхньою долею далеко не заїдеш. живе ненька, живе дід, той доля жива, а помремо...» ,«ех, дала серце, та не дала вроди... А нема вроди, нема й щастя. І завіщо покарав Господь?»