1. Назвіть героя, якого немає у творі Ніни Бічуї «Шпага Славка Беркути». А Лілі Теслюк Б Стефко Вус В Ніна Баврик Г Юлько Ващук 2. «Це звучить, як оскарження. Годинами хлопчик сидить за роялем й вимолює у клавішів пісню, щоб зрозуміти і полюбити її, а клавіші нічого не дарують, і навіть коні перестають малюватися, гублять щось живе і справжнє…» Про кого з героїв повісті сказано? А Славко Беркута Б Юлько Ващук В Стефко Вус Г Степан Геник 3. Кому Беркута сказав такі слова: «Кінчай хвалитись! От я умію на руках ходити. Е! А ти не вмієш? Ні! От бачиш…» А Лілі Теслюк Б Ваврик; В Насті Вус Г Стефку Вусу 4. «Добре високим і сильним – їх не штовхають навіть у тих випадках, коли вони надумають ходити серединою тротуару. А якщо ти у вісім років скидаєшся на дошкільнятко, до того ж у тебе ноги болять у суглобах при кожному кроці, то, мабуть, краще ходити попід стінами: безпечніше». Назвати розділ, у якому можна прочитати ці слова Славка Беркути. А «Двоє дітей і місто» Б «Славко вдома» В «Чотири портрети» Г «Скажи, хто твій учень» 5. Хто з героїв так розмірковував про Беркуту: «Шпага. Книжка. Старі спортивні кеди на підлозі. Блакитні печери… Висловлені й невисловлені сумніви…» А Батько Стефка Вуса Б Мати Юлька Ващука В Мати Лілі Теслюк Г Мати Славка 6. Яку споруду Львова описано в цьому уривку з повісті: «Театр був увесь блакитний і урочистий – від розпису стелі і стін до оббивки крісел. Музи, легкі, як балерини, мчать кудись у вічному леті з вінками в рожевих руках. Мармурові ангели під ложами нагадують пустотливих дітлахів, які вирвалися на волю від надто суворих опікунок…» А Театр юного глядача Б Театр імені Франка В Оперний театр Г Театр трагікомедії 7. «Бо чіпляються усі до…, кроку не дають ступити: отой чижик-староста намалював на … карикатуру в газеті – сидить… за партою рік у п’ятому класі сидить, і вуса в нього довгі, аж по пояс, виросли…» Назвіть ім’я, яке можна вставити на місці пропуску. А Стефко Б Юлько В Славко Г Зінько 8. У повісті «Шпага Славка Беркути» піднято всі проблеми, окрім: А відповідальність людини за свій народ Б дружба в житті людини В призначення людини на землі Г формування характеру підлітків 9. Яку мету поставив перед собою Беркута? А поїхати на чемпіонат до Харкова Б увійти до збірної і не порушувати присяги В виграти бій у Юлька Г відвідати театр 10. Хто з героїв думав так: «Юлько Ващук – не покривджений, Славко Беркута – не хуліган….»? А Нінель Ваврик Б Антон Дмитрович В Андрій Степанович Г Лілі Теслюк 11. Як звати маму Славка Беркути? А Марина Анатоліївна Б Наталя Степанівна В Надія Григорівна Г Марія Іванівна 12. Як звати стареньку вчительку, якій хлопці віднесли сороку? А Марія Іванівна Б Надія Григорівна В Марина Анатоліївна Г Наталя Степанівна

Відповідь:  1)В. 2)Б. 3)Г. 4).Б не точно 5)Г. 6) в 7) А 8)А 9)Б 10) Г 11) А .12)Б

Пояснення: Вибач якщо щось не правельно

Персонажі казок про тварин уособлюють певні риси характеру, хитралисиця, недалекий вовк, боязкий заєць, вайлуватий ведмідь.

Особливостями фантастичних казок є сюжети про боротьбу зі змієм, добування предметів з чарівними властивостями (жива вода, меч-кладенець, шапка-невидимка). Героям фантастичних казок, таким, як Котигорошко, Іван — селянський син, притаманна незвичайна сила, кмітливість, винахідливість, наполегливість у досягненні мети.

У центрі соціально-побутових казок — стосунки між людьми, багатство і бідність, чесність і непорядність, працьовитість і неробство, щедрість і скупість. Соціально-побутові казки, сюжети яких взяті з повсякденного життя, зосереджені на морально-етичних проблемах. Героями їх виступають бідний селянин, кмітливий наймит, мудра дівчина, персоніфіковані образи — Доля, Щастя, Горе, Правда, Кривда. 5. Робота в зошитах. Запис визначення казки. Будова казки. Види казок.

. пан віддав йому сто карбованців і пару коней з коляскою та з кучером. Тоді той чоловік і думає: «Дай поїду ще до того города, де води нема: може, й то правда; може, дам я їм води». Сів та й поїхав до того города. Не доїжджаючи до города кілька верст, зустрілась йому бабуся, що несла пару відер води на коромислі. — Що це ти, бабусю, несеш? — Воду, синочку. — Дай же й мені напитись. — Е-е-е, синочку! Я ж її несу за тридцять верстов; а поки ще дійду додому, половину розхлюпаю; а сім'я у мене велика, пропаде без води. — Я от приїду у ваш город, наділю води на всіх, і буде тієї води з вас довіку. Вона йому дала напитись, а сама така рада стала та мерщій у город трюшком і розказала всім горожанам, що їде такий чоловік, що воду їм дасть. Горожани всі вийшли за город, назустріч тому чоловікові, з хлібом-сіллю і всякими подарунками. Як прийшов цей чоловік у город, найшов той кущ малини, що ріс посеред городу, викопав його — і потекла вода відтіль по всьому городу. Горожани нагородили його і грішми, і усяким добром, так що він етав тепер багатший від свого дядька. Далі й думає: «Піду ще в те королівство, де королева дочка нездорова — може, вилікую її». Як задумав, так і зробив. Приїхав туди, прийшов до королевих хоромів, а люди, всі такі смутні, бігають та охають! Він і питає їх: — Я чув, що у вашого короля дочка дуже нездорова. Хай як вони її не лічать, нічого не подіють; тільки я б її вилічив. — Е, чоловіче, куди тобі! Заморські лікарі нічого не подіють, а ти й подавно! — Отже, скажіть королеві. Вони сказали королеві. Король вийшов до нього та й каже: — Якщо вилічиш, нагороджу тебе так, що не буде багатшого од тебе у світі, ще й дочку свою віддам за тебе. Пішов той чоловік, подивився на неї, а вона вже й кінчається. Він узяв, настругав глухого угла, підкурив її — і вона одразу подужчала так, що днів за три і зовсім одужала, знов стала такою, як і перше. Король і всі люди такі стали раді, що й не сказати. Король на радощах і каже цьому чоловікові: — За те, що вилікував ти мою дочку, я її віддам за тебе, та ще, як умру я, ти будеш королем на моїм місці. Скоро й справді король помер, а на його місце став цей правдивий чоловік. Прокоролював він уже кілька там літ, коли приїжджає у його королівство якийсь-то багатий, купець і посилає спитати короля, чи дозволить він йому поторгувати у його королівстві. Король звелів йому прийти до нього. Приходить купець. Король одразу пізнав свого дядька, але не показав йому й виду: побалакав та й одпустив його торгувати. А своїм людям заказав, щоб не відпускали його додому, а щоб, як буде збиратись він їхати, просили його до нього. Так і сталось. Приводять цього купця до короля, король і питає його: — З якого ти королівства? — З такого-то. — Із якого города? — З такого-то. — Як прозиваєшся? — Так-то. Тут король і признався, що він його небіж — той, що без вісті пропав. — Ну, що, дядьку: ти казав, що кривдою лучче жити, ніж правдою; отже, ні! Ти тільки купець, а я король — правда кривду переважили! — Як же се сталось? Той і розказав йому все, що з ним діялось: як він хотів повіситись, як слухав, що чортяки говорили: все, все... А напослідок навалив він усякого добра два кораблі та й подарував дядькові, сказавши: — Я забуваю все те, що ти мені робив. Бери собі оці два кораблі з усім добром. А як приїдеш у свій город, розказуй усім, що лучче жити правдою, аніж кривдою. Узяв дядько ті два кораблі з усім добром і поїхав додому. Як приїхав уже, стала його заздрість мучити: чого й він не король. Сумував, сумував він, а далі й думає: «Піду й я вішатись, може, й мені так прилучиться, як моєму небожеві». Узявши мотузок, пішов у ліс на те саме місце, де хотів вішатись його небіж. Але цьому не так прилучилось — де не взялись чортяки, схопили його та й почепили на найвищій гілляці.