Володимир дрозд цікаві факти з життя

Володимир Дрозд народився 25 серпня 1940 року в селі Петрушин на Чернігівщині.

Володимир Дрозд із перших кроків у літературі тяжіє до філософських узагальнень, фантастики та до соціально-правдивих тем. І відразу ж отримує заслін на оприлюднення своїх творів.

Володимир Дрозд двадцятитрирічним юнаком видав першу книжку новел та оповідань («Люблю сині зорі», 1963) і одразу був прийнятий до Спілки письменників України. Розпочавши літературну працю як новеліст і продовжуючи друкувати новели, Дрозд поступово утверджується як автор повісті й роману.

«Син колгоспника з глухого поліського села» відразу після школи став журналістом у районній газеті, закінчив університет, доріс до відомого столичного письменника.

Був одружений з поетесою Іриною Жиленко.

Могила Володимира Дрозда на Байковому кладовищі

Помер Володимир Дрозд 23 жовтня 2003 року в місті Києві, та похоронений на Байковому кладовищі.

У творі «Захар Беркут» Іван Франко розповідає про те, як народ Руської землі захищав свою батьківщину від нападу монголо-татар. Возвеличення мужності, патріотизму, винахідливості, рішучості – ось в чому полягає основна ідея твору.

Головним героєм повісті є Захар Беркут. Він постає перед читачами справжнім народним героєм, патріотом Руської землі. Йому було за шістдесят років. Він мав сиве, довге 
волосся і довгу бороду. Захар був сміливим, рішучим і мудрим. У селі він лікував людей. Створивши у селі трудову громаду, люди вибрали Захара Беркута ватажком.

Як прожив своє життя Беркут? Чим заслужив повагу своєї і сусідських громад? Відповіддю можуть стати його слова: «Життя лиш доти має вартість, доки чоловік може допомагати іншим». Громада - ось що було найголовнішим у його житті. Бажаючи принести їй користь, ще змолоду задумав він навчитися лікувати рани і досяг свого. Повернувся Захар зі своєї чотирирічної подорожі іншою людиною: не тільки набув цінних знань лікарських, а ще й життєвого досвіду сть і розум до йому осягнути, що тільки громадська єдність врятує простих селян від рабства боярського і князівського. Талановитий ватажок розвиває зв’язки із сусідніми селами, дбає про дружні стосунки і практичну користь. Через це його поважають і йдуть за порадою люди з ближніх сіл. 

Всі його турботи й болі пов'язані з долею громади - долею Руської землі. Навіть уві сні не полишає його тривога, передчуття близької небезпеки. І коли вона прийшла, Захар не розгубився, бо був готовий до неї. Велика сила волі, мужність у боротьбі зі страшним ворогом, чесність Захара Беркута виразно помітні в його вчинках, насамперед рішеннях, які він приймає. Готуючи оборону долини, Захар Беркут орієнтує громаду на те, що їх завдання не лише відбити монголів, а знищити їх, бо недобитий ворог завдасть страждань та мук іншим народам. Він гордий за сина Максима, що допомагає йому в нелегкій боротьбі. Обидва вони зуміли підняти громаду та підготуватися разом з іншими тухольцями до знищення ворогів. 

Не одразу прислухались тухольці до слів свого ватажка, не за одну мить зібралися з силами. Великих прикрощів завдали вони Беркутові, серце якого кипіло проти ворога ще й від думки про втрату сина Максима. Та перемогли глибока мудрість і розсудливість громади й Беркута. Цьому сприяла також підмога, що прийшла з верховин та з-за гір, і з нею — усвідомлення власної відповідальності за долю не лише своєї громади, а й сусідів, які з надією дивилися на тухольців. 

Надзвичайну шляхетність і силу духу виявляє тухольський ватажок, коли довелося йому робити найважчий вибір - важити користь громади і життя свого найменшого сина. Як не важко було зробити це, але Захар чинить за велінням обов’язку, всіма силами тамуючи свій душевний біль. Не згоджується він і на брехню: «Беркути додержують свого слова навіть ворогові і зрадникові. Беркути ніколи не сплямують ні своїх рук, ні свого серця підступно пролитою кров’ю». 

Найвищий злет душі Захара Беркута — в його повчальних словах до громади, які виявилися пророчими. Мудрий старець переконує, що перемога прийшла до тухольців не лише завдяки зброї, вдалому використанню місцевості, а й забезпечена громадським ладом: «згодою і дружністю». То найбільша сила, яку слід пильно берегти, — повчав Захар. 

Молодая красивая девушка - сирота Анна - любила такого же молодого мужественного юношу Михаила Гурмана, который прославлялся своей пылкостью, храбростью, упорством. Все шло к свадьбе. Тем временем Михаила отправили служить. Завистливые братья Анны, лишь бы лишить ее приданого, воспользовались возможностью разбить будущий брак. Они сообщили сестре, что ее любимый погиб где-то в Боснии, показали даже фальшивое письмо с сообщением о его гибели. Как горевала Анна о любимым, можно лишь догадываться, так как в произведении об этом прямо не рассказывается. Но время, братья подобрали Анне пару и выдали ее замуж за тихого наймита из далекого села Николая Задорожного. Анна прожила с ним несколько лет. И вдруг стало известно, что Гурман живой, служит жандармом и уже расспрашивал об Анне. Целая буря чувств появилась в душе Анны: и гнев на братьев, и испуг, и отчаяние, и что-то такое, в чем она себе пока что не сознавалась.

Уже при первой встрече с любимым Анна решительно ответила ему: «Я брачная женщина, я мужа имею» . Но душевный надлом у нее все же состоялся. Она начала мучиться противоречием между любовью и моральной обязанностью. Михаил был весьма решительный, чтобы просто отступиться от утраченного, казалось, навсегда, счастья. Гурман хочет арестовать Николая, но жена не предупреждает об этом своего мужа. Для чего? Разве это И в самом деле, разве она самая хочет, чтобы все оставалось по-старому? Она же любит Михаила! Оба мужчины - Николай и Михаил - любят Анну. Появляется «треугольник» . Завязывается «гордеев узел» , который можно лишь разрубить: Михаил нашел свою утраченную молодецкую любовь и уже никогда не выпустит Анну из рук, Николай тоже любит Анну, она его жена, советчица и первая Анна любит Михаила, но ей беспредельно жаль и мужа. Итак, ситуация заходит в тупик. Михаил упекает Николая в тюрьму, а сам ходит к чужой женщине, отваживается публично танцевать с ней, вызывая резкое осуждение крестьянской общины. Все трое снова встречаются: Николай возвращается из тюрьмы. Но мгновенной развязки не происходит, ведь Николай слаб духом и не делает ничего решительного. Развязка наступает, когда полупьяный Николай топором убивает жандарма. Его не арестовывают, поскольку умирающий Михаил взял всю вину на себя, сказав, что совершил самоубийство.

На этом заканчивается внешний конфликт. Но разрешим ли конфликт внутренний? Конечно же, нет. Трое несчастных людей ищут счастья. Кажется, оно близко, они думают, что вот-вот - и давние вопросы будут разрешимы, и все в их жизни уладится. Но вышло наоборот. Анна, наверное, не сможет остаться с Николаем - убийцей ее Михаила, последние связи, которые их соединяли, нарушились, они уже чужие друг другу люди. Николай, вне всякого сомнения, будет ощущать укоры совести, смотря на убитую горем жену. Михаил же поплатился головой за поиски своего счастья.

Кто виноват? ответ может быть разнообразен: общество, судьба, фатум, естественные законы. А точнее, виновно общество, которое и устраивает судьбы людей.