1. укажи, звідки леонід кисельов узяв епіграф до вірша "земля така гаряча" 2. напиши твір-роздум на тему "що спільного в поемі "біла лелека: птах, що має чорний знак на білому" та в вірші "замля така гаряча"

Справжній поет - суцільний оголений нерв. Таким тонким відчуттям слова, всеосяжним почуттям болю був наділений і поет Л. Кисельов.

Його вразили слова пісні, які він поставив епіграфом до свого вірша «Земля така гаряча...»:

А я тому журавлю
Києм ноги переб'ю, переб'ю.

Відштовхуючись від цих слів, автор розвиває тему невимовного болю, яка тривожить його душу ліричного героя - маленького хлопчика, який шкодує птицю:

Пригорну його до себе й руками закрию:
Ой дядечку, не треба, Не бийте журавля!

Леонід Кисельов не зводить побачене до епізоду життя, а узагальнює до світового рівня, вводячи метафору:

Не винести того болю,
Не виплакати жалю.
Що станеться з тобою,

Мій світ, мій журавель!

Метафора «журавель - весь світ» підкріплюється наступною: «намисто з багряних плям», що асоціюється з кінцем світу: «В останню мить побачиш Намисто з багряних плям, І буде така гаряча, Чорна така земля».

«Руда земля», про яку автор говорить на початку вірша, змінюється на «чорну землю», яка може бути винищена до залишку людьми. І не стільки екологічного діапазону звучання поет досягає, скільки світового застереження війни, знищення всього живого символом руйнування - броненосцем:

Броненосці рекочут,
Ріжуть Чумацький Шлях,
І плаче хлопчик:
Не бийте журавля!

        У наш час гроші заполонили усі сфери життя людей. Вони переслідують кожного під час роботи і навідпочинку, у колі колег, друзів, сім"ї. Та далеко не все у нашому житті вимірюється грошима! 

        Підтверження цьому я пропоную знайти на сторінках відомої багатьом українцям  трагікомедії "Сто тисяч", що вишла з під пере майстерного письменика Івана  Карпенка-Карого. Головний герой твору - Герасим Никодимович Калитка - намагається все перевести в грошовий еквівалент. Йому чужді такі поняття, як "справжня дружба" або "щире кохання", Калитка у всьому шукає вигоди. Та чи пренесе це йому щастя?      

     Фальшиви гроші засліпили  Гирасима, стали для нього метою, чи не найголовнішою в житті, а потім вони ж скалічили його душу, загубили людське начало  героя і ледь не забрали життя (втративши п'ять тисяч Калитка пробує повіситися, але його врятував  Бонавентура). Тобто  ми сам мо, що гроші є корисними лише тоді, коли вони зароблені чесною працею і розумно витрачені, а не коли людина згорає єдиною думкою - як багато їх заробити, навіть пальцем не поворохнувши.

     Я вважаю, що автор вміло втілив у образі Герасима Калитки багатьох пересічних людей, які були і будуть в нашому світі. Я щиро сподіваюсь, що ті, хто прочитали цей твір, все-таки замисляться над своїм світосприйняттям, ставленням до грошей і до інших людей, і спробують змінити себе накраще!

«Хочеш пізнати людину — наділи її грошима та владою» — говорить народ­на мудрість. І, як свідчить світова література та життєвий досвід, у переважній більшості випадків вони «псують» людину. Отже, гроші і влада — зло? Спробуємо дати відповідь на це питання.

Гроші — це «вічна» проблема. Одні не знають, де їх взяти, а інші — куди їх подіти, щоб отримати ще більше. Головний герой п’єси, Калитка, так визначає місце грошей у своєму житті: «Гроші — всьому голова». І дійсно, вони заполонили не лише розум Герасима, а й душу. Все у своєму житті і житті рідних йому людей він вимірює грошима. Протягом п’єси ми бачимо, як у Калитці гине людина, бо стяжательство і скна­рість беруть у ньому гору. Ми здогадуємося, що колись Калитка, можливо, був доброю людиною. Він працьовитий, любить землю. До неї він із ніжністю про­мовляє: «Ох земелько, свята земелько, Божа ти дочечко! І все то гроші, гроші, гроші». Герасим уже давно втратив ніжні почуття до своєї дружини. Він розу­міє, що вона працьовита, «з діжі рук не виймає з ранку до вечора», але при цьо­му він не здатен навіть на елементарну вдячність. Коли Параска попросила запрягти воза, щоб з’їздити з Мотрею до церкви, Герасим відповів, що «коні за гроші куплені». Більше того, він міг і побити дружину. Не раз, за її словами, вона із синцями ходила.Не краще Калитка ставився і до свого сина Романа. Хлопець виріс працьовитим та слухняним, але для свого рідного батька він також був товаром. Спочатку Герасим пообіцяв дати згоду на одруження Романа та Мотрі, які кохали одне одного. Та зробив він це лише з однією метою, «щоб вона старалася в роботі». А на­справді Калитка мріяв про одруження свого сина з донькою Пузиря, і найбільше його турбувало питання, скільки за нею дасть батько посагу. Але найгірше те, що в душі і свідомості самого Романа вже проростало зерня прагнення до наживи, посіяне батьком. Він не противиться волі родителя, з легкістю зраджує своє ко­хання до Мотрі, бо і для нього сенс життя вимірюється грошима, а не сімейним благополуччям та людськими стосунками. Роман не засуджує батька і за те, що видаючи заміж дочку, він не додав п’яти тисяч посагу. Те весілля перетворилося па загальну бійку, та ніхто не переживав з цього приводу. Та не так сталося, як гадалося. Бажання отримати гроші за будь-яку ціну, навіть злочинним шляхом, затуманило розум Калитки, приспало його обережність, заполонило свідомість і підсвідомість (йому навіть уві сні снилися гроші). Таким станом Герасима і скористався єврей, який запропонував купити у нього фаль­шиві гроші. І… жадібність, як жива істота, перемогла Герасима Никодимовича зсередини. Вона зруйнувала мури людської совісті, які тримаються на честі й мо­ралі. Вона знищила у людині людину. Вона хотіла позбавити Калитку найцінні­шого — життя. А він і не противився, бо для нього «краще смерть, ніж така потеря». Отож, жадібність до грошей і людські цінності — явища несумісні.