Твір на тему колядки та щедрівки сьогодення

Багато людей не розрізняють колядок і щедрівок. Ці обрядові пісні виконують лише в певний період — на різдвяно-новорічні свята. Скажімо, колядки співають, починаючи з Різдва й до Водохрещ, себто з 7 по .19 січня. Натомість щедрівки виконують лише протягом тижня — від Нового року й до Водохрещ. 

Виникли ці обрядові пісні ще до прийняття християнства, і виконували їх лише парубки, котрі провідували селян і вшановували господарів та їхніх дітей. У дохристиянські часи їх виконували лише весною, оскільки під цю пору відзначали Новий рік. Навіть коли змінився порядок щодо нового року, колядки лишилися незмінними. 

Щедрівки та Маланкову виставу виконували колись тільки дівчата. До хат заходити не годилося. Робили це під вікнами осель. Господарі, у свою чергу, обдаровували всіх смачним печивом, яблуками чи горіхами. 

Удосвіта на Василя хлопчики оббігали найближчих родичів та сусідів і засівали їхні домівки збіжжям — зернами пшениці або жита. Попросивши дозволу, юний посівальник ставав біля порога, брав у жменю зерно та скроплював ним долівку хати, приказуючи в такт віршований текст. 

Приємно, що колядування, щедрування й засівання збереглися аж донині. 

Михайлик – головний герой повісті М. Стельмаха «Гуси-лебеді летять». Це дев’яти-десятирічний жвавий сільський хлопчик, змалку любить природу, із захопленням сприймає весь світ навколо. Допитливий – часто розмовляв з дідусем про явища природи гав за рослинами; розумний, любив багато читати попри заборону мами, обожнював ходити до школи, вчитися, навіть у лютий мороз, навіть без чобіт. Був щедрим, добросердечним, співчутливим в жебрачку з дитиною. Любив і поважав своїх батьків, дідуся, бабусю.Михайлик — ще маленький хлопчик, отже, сприймає життя безпосередньо і щиро. Усе навколо для нього — справжнє диво, казка, Як кожна дитина, він вміє насолоджуватися життям: нехай він і не має санчат, та ночовки можуть їх замінити, бо яка ж це радість взимку кататися на льодовій гірці; жменька доспілих чере­шень, норка борсука, ви в когось книжка дарують йому справжнє щастя. Проблеми, що турбують Михайлика, можуть зда­тися дрібними, та для нього вони надзвичайно важливі: де дістати книжку, як би так пройти до хати з вулиці босим, щоб не побачила мати, як пробратися до театру.Михайлик ще надзвичайно ціле­спрямований: що тільки він не вигадує, щоб дістати нову книжку.

Пророцтво діда виправдалося: з маленького сільського хлоп­чика виріс великий письменник, що не тільки добре пам’ятає свої корені, а й добре усвідомлює: за тем, ким він став, він має дякувати односельцям і родині, серед яких хлопець формувався як особис­тість.

Жив собі звичайнісінький хлопчик. Можливо-занадто енергійний, непосидючий і вигадливий. Вигадувати йому доводилося, щоб трохи прикрасити своє нудне життя у провінції. Від його вигадок батьки мали чимало клопоту. У них було два методи виховання:мати сварила, батько лупцював. Федько чесно розповідав батькові про свої вчинки. Він не хитрував, не зменшував своєї прривини, не викручувався, хоча знав, що його битимуть. Батько наче й поважав синову чесність(давав дрібні гроші), але жодного разу не став на бік сина і не спробував його зрозуміти.
Не склалися у Федька добрі стосунки із сусідським сином багатія -Толею. Чесний і сміливий Федько викликав у слабкого сором'язливого Толі заздрощі. Саме через них він бігав босоніж по калюжах після дощу, через них стрибнув на крижину під час льодоходу. Його врятував Федько, що свідчить про його мужність. З високою температурою після крижаної води, побитий батьком Федько через три дні помер.
Дорослі плакали, проводжаючи труну з хлопчиком до цвинтаря. Можливо, тільки після трагічної смерті всі нарешті зрозуміли, що Федько був не халамидником, а хорошим хлопчиком-чесним і сміливим!