Романтичне і пригордницьке в повісті тореодори з васюківки 94

Сколь чуден мир! простор белесо-синийи солнца золотой небесный свет.благословляет дух ширококрылый                            мир, краше коего здесь нет.над головой узор ветвей тончайших,и взгляд твой робок, точно первоцвет,трава, проросшая через гранит молчащий,и память о проказах детских                             мир, краше коего здесь нет.иль ангелы зажгли нам эти свечиво мраке прожитых в страданьях нами лет,иль сами приняли мы всей душой калечной                            мир, краше коего здесь  

  ви були в лісі, коли там панує зима? не кожного року о такій порі ліс буває таким красивим, нині він незвичайний — чарівливий. заходиш у це царство неземної краси й опиняєшся в полоні дивовижних вражень, коли навіть слова сказати не можеш голосно, аби не сполохати якогось дива. он дерева набрали на своє гілля стільки пухнастого снігу, що здається не витримають дрібненькі галузки, і зрине вниз білий водоспад. усі дерева, кущі стоять припорошені сніжинками, ніби готуючись до якогось . хочеться розмовляти пошепки. та снігурі зовсім на це не зважають, їм приємно перелітати з гілки на гілку й струшувати сніг. білочки теж вискакують на прогулянку, щоб розвеселити себе й довколишніх птахів, які відразу злітають, якщо десь осиплеться сніг. і ліс наповнюється поодинокими звуками, такими ніжними й неповторними, ніби сама природа щось шепоче. десь пташка обізветься, десь прошелестить сніг, сиплючись до підніжжя дерев. так приємно стояти й слухати ліс.