Твір на тему. які думки й почуття викликав у мене учнівський товариський суд за повісті шпага славка беркути

Вранньому дитинстві для того, щоб відчути себе щасливим, мені було достатньо отримати у подарунок іграшку, про яку давно мріяв. минав деякий час, радість поступово притуплялась, отримана річ стала звичною, і те щастя, що переповнювало мене, кудись зникала. ось і виходить, що це було звичайне виконання мого дитячого бажання. хіба щастя може ось так ранньому дитинстві для того, щоб відчути себе щасливим, мені було достатньо отримати у подарунок іграшку, про яку давно мріяв. минав деякий час, радість поступово притуплялась, отримана річ ставала звичною, і те щастя, що переповнювало мене, кудись зникала. ось і виходить, що це було звичайне виконання мого дитячого бажання. хіба щастя може ось так раптово піти? але тим не менш, в моєму дитячому сприйнятті це було саме велике, справжнє щастя. трохи подорослішавши, починаю розуміти, що мій стан душі багато в чому залежить від ставлення до мене оточують. це і мої друзі, і викладачі, і просто знайомі. я не хочу робити вчинки, від яких мені буде соромно. я хочу мати справжніх друзів, які ніколи мене не зрадять, і я ніколи не стану зрадником у відношенні їх. але найбільше це стосується батьків. я хочу, щоб вони мною пишалися, і ніколи з-за мене не засмучувалися. ось тоді я зможу бути щасливим. розуміння того, що я вже щасливий, маючи сім'ю, прийшло до мене після перегляду телевізійної передачі про дитячому будинку. діти розповідали про своє життя, про мрії, про те, чого вони хочуть досягти в житті. і всі як один говорили про те, що хочуть мати сім'ю. для них це було найважливішим, адже саме цього їм так бракувало, всі інші їхні плани були другорядними. я напевно ніколи не зможу забути очі цих дітей, у них було стільки смутку і дорослої печалі. ось у такі хвилини починаєш замислюватися про те, що ти вже щасливий тому, що не знаєш, як це мріяти про маму з татом, адже батьки завжди поруч. коли помирають близькі люди, стає дуже боляче, адже зовсім недавно вони жили звичайним життям, чого-то раділи або засмучувалися. після смерті вони залишаються в нашій пам'яті, але від цього не стає легше, адже вони не бачать, як змінюються пори року, як йде дощ або гримить грім. від цього стає дуже страшно. я розумію, що це неможливо, що так влаштоване життя, але мені не хотілося б розлучатися з рідними людьми, і якщо таке диво сталося б я зміг би бути щасливим. я розумію, що зараз будую основу свого майбутнього. я дуже хочу отримати гідну освіту, щоб потім займатися улюбленою справою. я знаю багатьох людей, які працюють лише для того, щоб утримувати сім'ю, але то справа, якою вони займаються, їм не приносить задоволення. мені шкода таких людей, адже вони так і не змогли знайти себе в улюбленій професії. я не прагну до влади і недосяжних висот, а лише хочу займатися улюбленою справою, і якщо в мене це вийде, я буду щасливою людиною. зараз багато говорять про те, що треба берегти природу, але частіше це і залишається на рівні розмов. лісів стає все менше, так як їх безжально знищують, водойми забруднюються, питна вода стає дефіцитом. мені дуже хотілося б, щоб не тільки наше покоління, але і наступні, могли дихати свіжим повітрям, купатися в море і бачити блакитне небо. адже це таке щастя! але найголовніше, я хочу, щоб ніколи не було війни, щоб не гинули невинні люди, щоб матері не втрачали своїх синів, а діти не ставали сиротами. ніщо так не цінне в нашому світі, як життя. адже наша земля так прекрасна і щедра, і я по справжньому зможу бути щасливим, якщо залишуся гідним її сином.

На мою думку, тарас шевченко став ідалом української літерартури: за його відданість творчостві, за всі його страждання заради цого, за всю ту біль, яку він ізливава у творчості.   можливо саме важке дитинство посприяло ткій чудовій творчоті. бо частіше за все творчі особистості виливають всі всої думки, переживаення, біль на папері, може й він робив так.   його старання та любов до рідної землі була надто сильна, тому він всими силами, ісіми своїми поемами намагався підбурити народ по повстання! і його ані трохи не лякав арест, хоча він все ж таки стався. на цілих 10 років.   та навіть заборона писати не зупинила його. він й далі творив шедеври у маленьких книжечках, які тепер шануються у всьому світі.   і у нас час його писемність теж підримуєна наш народю тож для мене, та й для вієї україни тарас шевченко це взірець: мудрості, сили та надхнення.