Чому твір "маруся богуславка" є думой?

Про історичну основу думи про Марусю Богуславку говорити складно, оскільки достовірних відомостей до нас не дійшло. Вважають, що образ Марусі Богуславки — головної героїні твору — це збірний образ, який не має конкретного історичного прототипу, хоч відомо, що іноді вродливі українські дівчата-полонянки, потурчившись, займали видні місця при дворах турецьких вельмож (наприклад, дружина Сулеймана І Роксоляна). Бували випадки, коли дівчата-полонянки потрапляли в гарем, ставали дружинами турецьких багатіїв, навіть мали від них дітей. Та до кінця життя в глибині їхньої свідомості жеврів патріотичний вогник і не забувалася провина перед рідною Батьківщиною, не затухало почуття до рідного батьківського краю, рідної землі. Великі муки терпіли такі люди, часто це було трагедією їхнього життя. Ось в цій думі і розповідається про дівчину-полонянку «Марусю, попівну Богуславку», яка, потрапивши в полон, «потурчилась, побусурманилась для роскоші турецької, для лакомства нещасного» — стала дружиною багатого «пана турецького».

Леся Українка легендарна поетеса. Її твори такі близькі кожному.  вона передавала всі свої переживання,біль,любов,радість,смуток у своїх творах. я дуже люблю перечитувати Лесю Українку. У зв*язку з нещодавніми подіями на Україні,я віднайшла(шов) багато цікавих речей для себе. недарма Леся Українка стоїть на ряду з такими іменами як: Т.Шевченко, І.Франко,П.Тичина...
Леся Українка-справжня патріотка. ми повинні брати приклад з таких людей. вони закликають нас не стояти на місці. Леся ще досить у юному віці переживала великі втрати. її життя було наповнене болем. надзвичайно гарні порівняння у її творах чарують мене. я щоразу звертаюсь до її творів,коли не можу знайти відповідь на деякі запитання. і мушу сказати чесно,це допомагає. вона зачарувала мене з першого разу,відколи я почала читати її твори. Леся Українка писала такі життєві речі,зараз ми не можемо не перечитувати її поезію. я знаю,що ще буде багато різних ситуацій на нашому життєвому шляху,але ми гордо їх витримаємо. я вірю,Леся до
P.S.(якось так,але звісно ти можеш переробити те,що не подобається,цей твір не ідеальний)

Тема вірша «Іванові Франкові»: Думки й переконання поета з приводу творення справжньої літературиІдея вірша «Іванові Франкові»: Показати, що автор не відмовляється висвітлювати проблеми суспільства, але при цьому хоче «бути цілим чоловіком», тобто у гармонії з собою.Вірш «Іванові Франкові», яка виразно демонструє думки й переконання поета з пригоду творення справжньої літератури. Вірш написаний у формі послання,’яке має конкретного адресата, але, безперечно, може бути адресоване й ширшій аудиторії. Розпочинається послання зверненням до І. Франка як до учителя й друга. Саме йому М. Вороний адресує власне розуміння завдань творчості. Цей вірш є своєрідною віршованою відповіддю на «Посланіє» І. Франка до поета-Вороного (яке вміщено у вступі до поеми  «Лісова ідилія»). І.Франко вважав, що митець стає борцем і агітатором у годину соціальних катастроф, тому предметом його творчості мають бути соціальні конфлікти. Але ж він не відмовляється й від інших естетик світобачення, тричі підкреслюючи положення про щирість митця. Франко впевнений, що обмеження творчості тільки якимось одним принципом є глухим кутом для митця.На початку поезії М. Вороний подає епіграф, узятий із творчості Ш. Бодлера: «Предметом поезії є вона сама, а не дійсність». Поет наголошує, що життя йому не байдуже, але він розуміє, що життя має дві рівні сили, одна з яких «велетень-гнобитель» (уособлення сили інстинкту вирішувати суперечки кровопролиттям), а друга — «геній-визволитель» (духовна міць, яка повинна стати основою життя). Незаперечна заслуга М. Вороного в тому, що в цій поезії поет вперше ставить питання про необхідність позбавити літературу від «фарисеїв», тобто графоманів, які «стають, немовби теж до бою, А справді для пихи своєї 3 порожнім серцем фарисеї І паперовими мечами Вимахують над головами». Погоджуючись із І. Франком у необхідності битися, М. Вороний водночас наголошує, що якщо повсякчас битись, то «серце може озлобитись». У запалі полеміки поет питає адресата: «Чи все ж те розумом збагнути, Що дасться серцеві відчути? І чи можливо без утрати Свобідний творчий дух скувати? І хто Поезію-царицю Посміє кинуть у в’язницю?» М. Вороний наголошує, що як поет він вільний у своєму виборі, адже творчість не знає перепон. Виразником духовного є Поезія (тобто мистецтво в найширшому розумінні), тому вона повинна бути первинною. Поет покликаний доносити до загалу духовне. Митець переконаний, що людина і людство повинні постійно вдосконалюватися, що з часом духовні ідеали повинні стати пріоритетними.У кінці поезії М. Вороний виголошує своє творче кредо: «Моя девіза: йти за віком І бути цілим чоловіком!». У цілому митець погоджується з опонентом у тому, що поет вільний обирати предмет творчості, аби тільки б його бачення було ширше. Тому М. Вороний «іде за віком» (тобто не відмовляється від важливості висвітлювати актуальні, злободенні проблеми суспільства), але найголовнішим для нього є при цьому зберегти свою «цілість», тобто внутрішню гармонію.