Написать статью про жизнь шевченка °ω°

Даты места и т.д ####

Тарас Григорович ШЕВЧЕНКО – Великий талант: Мислитель, Поет, Художник, Прозаїк, Драматург, відображаючи українське тогочасне і минуле буття, проектував у своїх творах майбуття. Саме за свою життєдіяльність і творчість, патріотичну громадянську позицію, національно-революційні візії він заслужив високоповажних і найвищих для людини титулів: Геній, Пророк, Апостол.

Візії тут розглядаються як ідеї, бачення, логічно-поетична конструкція образу бажаного майбутнього. Подання Т.Г.Шевченком візії України – це позитивна національна енергетика, яка пояснює, створює і розвиває, дає наснагу з його творів – від появи «Кобзаря» (1840 р.) – до утворення Держави – суспільства, для якого характерні, сучасною мовою, Демократія, Справедливість, Воля, Рівність, політична свобода, високий рівень соціально-економічного добробуту, інноваційно-технологічний розвиток та гармонійне співжиття з природою. Державність – це наявність самостійного комплексу суспільних інститутів державної влади (верховенство, нероздільність, єдність, самостійність ДВ – законодавчої, виконавчої, судової), економічної, політичної, правової, культурної системи, що діють на території національної спільноти і забезпечують їй сучасний і майбутній розвиток.

Ще з юнацтва Тарас Шевченко цікавився минувшиною, слухав розповіді про неї, із запалом читав праці з світової історії, але, передусім, його хвилювала історія рідного народу. Він проникливо штудіював 5-ти томну «Історію Малоросії» українського енциклопедиста Миколи Маркевича, праці відомих учених Миколи Костомарова, Пантелеймона Куліша, Олександра і Михайла Лазаревських, Михайла Максимовича, Василя Тарнавського, з якими товаришував, Дмитра Бантиш-Каменського, Осипа Бодянського. Все це формувало у ньому розуміння минувшини і сприяло тому, що його поезію і прозу пронизує не лише вболівання за історичну долю України, а й постійна віра у відродження бувшої Державності України, наявної за часів Київської Русі, Доби козаччини, що оспівано у творах, як і надії на справедливу долю вільної України в майбутньому.

Т.Г.Шевченко жив у час декабристів, які повстали (1825 р.) за нову кращу долю країни. Декабристи пропагували свої ідеї і розраховували на військових, освічених, знатних і багатих людей, ігноруючи навіть дрібну шляхту, тим більше простолюдинів чи селян-кріпаків. Як відомо, вони зазнали поразки. Шевченко негативно ставився до революції панів-аристократів. Він вболівав, передусім, за закріпачене селянство та інші верстви населення, за поневолену Україну загалом. Уже в початкових творах «Тарасова ніч», «Іван Підкова», які ввійшли до його першої збірки «Кобзар» (1840 р.), Шевченко виступає як великий патріот Вітчизни, який добре знає та пам'ятає її героїчну, драматичну історію і тогочасність.

Саму державницьку ідею боротьби козаків із набільшими ворогами України заявлено вже у першому творі на історичну тему, наскрізь пронизану думками про політичну незалежність – «Тарасова ніч». Устами Кобзаря Шевченко стверджує розуміння Гетьманівщини як форми української державності, як національно-ментального світогляду українського народу:

 Шевченка найбільше в історії України цікавила Козацька доба, саме боротьба українського народу за становлення своєї незалежної державності. Тому в його поезії і у малярстві особливе місце належить Чигирину – гетьманській столиці. У поемі «Гайдамаки» їй присвячено розділ:

Гетьмани, гетьмани, якби-то ви встали, Заплакали б тяжко, бо ви б не пізнали 
Встали, подивились на той Чигирин, Козацької слави убогих руїн. 
Що ви будували, де ви панували! “Гайдамаки . Свято в Чигирині” (1841 р.)

Поема сповнена віри у перомогу козацтва, а словосполучення «І Україна, і Чигирин» символізує саму Державність. Із втратою Чигирина національно-визвольна боротьба українського народу, розпочата під орудою Б.Хмельницького, припинилася. Т.Г.Шевченко вперше написав і обгрунтував думку існування суверенної Української Гетьманівської Держави.

Поміж возами нігде стать: Козацьке панство походжає 
Неначе в ірій, налетіло В киреях чорних, як один, 
З Смілянщини, з Чигирина Тихенько, ходя, розмовляє 
Просте козацтво, старшина, І поглядає на Чигрин. 
На певне діло налетіли. “Чигрине, Чигрине” (1844 р.) 

Воскресіння України він вбачав у воскресінні козацької нації, про що писав метафорично і навіть містично: козаки встають з могил як «вельможна громада – «всі золоті». Без них вся Україна є мертвим тілом від якого відлетів животворний дух. У візії майбутнього бачив як «мерці за правдою встають» і будив «заснулу Україну».

.

Тарас Шевченко досяг великих вершин словесно-поетичної й живописної творчості. Будучи від природи наділений великою працелюбністю, вільнодумством, доброю удачею, творчим талантом письменника і художника, тонким знання людської душі, акторськими, музичними і виконавськими здібностями, ставши вченим-дослідником – істориком та археологом, академіком, маючи широкий діапазон зацікавлень, він, як людина універсальних здібностей, є рівновеликий світовим геніям.

Павлусь із повісті "За сестрою"

-п'ятнадцятирічний хлопчик

-хитрий

-цілеспрямований

-волелюбний

-витривалий

-кмітливий і розумний

-мужній і незламний

-має велику силу волі

-вправний і вмілий

-готовий до самопожертви

-ненавидить гнобителів українського роду

-зневажає і ганьбить зрадництво

-застосовує знання на практиці

-добрий

-скромний

-бойовий

-вірний

-справедливий

-винахідливий

-повага і любов до сестри,сім'ї та України

-гарно володіє зброєю

-швидко пристосовується до середовища життя

-навчився турецькій мові

-вправно сидить на коні

-він козацький нащадок

-відважний і хоробрий

-відданий

Михайлик із повісті "Гусі-лебеді летять"

-селянський хлопчик

-обожнює вчитися

-менший за іком від Павлуся

-допитливий

-іноді неслухняний

-кмітливий і розумний

-чуйний

-любить дідусеві розповіді і природу

-талановитий

-розумний

-багато читає

-змалку починає писати п'єси

-сприймає світ по дитячому казковою пригодою

-добрий і чемний

-працьовитий і цілеспрямований

-коли треба збити пиху комусь із хвальків,Михайлик завжди перемагає своїм колишнім автомобілем

Детальніше - на -

ответ:Як відомо, такий популярний у всі часи жанр, як байка, зародився ще в стародавній Греції. Відтоді й до сьогодні байки є невід’ємною складовою літератури більшості народів світу. Не є виключенням й українська література, в якій яскравими представниками цього жанру стали Г. Сковорода, Л. Глібов, П. Глазовий та інші, не менш талановиті митці.

Генієм української байки заслужено вважається Леонід Глібов. У його творчому спадку налічується велика кількість байок, кожна з яких має оригінальний і неповторний сюжет. Окрім вигаданих поетом сюжетів можна знайти немало творів, в яких автор переніс велику кількість вже відомих байок на національний ґрунт і наповнив їх народними характерами, образами й деталями.

Старовинний сюжет байки про нерозумних суддів, яких дуже легко можна заплутати і перехитрити, відомий з давніх часів. Саме цю тему Леонід Глібов талановито розвинув у своїй байці під назвою «Щука». У цьому творі головна героїня — спритна Лисиця. Вона легко обдурила недолугих суддів і врятувала від справедливого покарання свою спільницю, таку ж саму злочинницю, як і вона сама, хижака і ворога усіх мешканців ставків та річок — безжалісну Щуку.

У цьому творі автор використовує алегоричну форму і показує кризу судової системи тогочасного суспільства. Достатньо лише подивитися, хто був суддями у цій байці: «Якісь два воли, одна нікчемна Шкапа та два стареньких Цапа». Не дивно, що Лисиці так легко вдалося обдурити цих «шановних суддів». Їй достатньо було виголосити палку промову про те, що над «розбійницею треба вчинити «праведний суд». Врятуванням вона віддячила своїй подрузі Щуці за «линів гарненьких» і «щупачків», яких та інколи підкидувала, рятуючи її від голоду.

Незвичайно виразною є мова цієї байки. Вживання автором пестливих і просторічних слів — «сотенька карасиків», «темненько», «частенько», «притаскали», «обідрала» тощо, а також народних прислів’їв — «катюзі буде по заслузі», допомагає найбільш повно розкрити особливості характерів героїв байки.

Ситуація, описана в байці Леоніда Глібова «Щука», настільки зрозуміла і показова, що поет навіть не подає її мораль. А останній рядок цього твору «І щуку кинули в річку» навіть став афоризмом, що влучно характеризує подібні сюжети, коли злодій легко уникає покарання і безкарно продовжує чинити свої злочини.

Объяснение: