Вірш шевченка: "караюсь, але не каюсь". напишіть вірш бо не можу !

Людям, які живуть у XX столітті, мабуть, важко до кінця зрозуміти, звідки у Шевченка бралося стільки сил, щоб протистояти несправедливості, жорстокості суспільного ладу.
Існує легенда, ніби в день народження Тараса у хату до Шевченків увійшов незнайомець. Він узяв новонародженого хлопчика, уважно подивився на дитя, що пручалося на руках чужого чоловіка, і передрік, що виросте з малого крикуна справжній бунтар. Це був Устим Кармелюк, народний месник, який двадцять років боровся з панами, декілька разів тікав із Сибіру і полишив після себе славу захисника скривджених селян.
Передбачення Кармелюка виявилося віщим: Тарас Шевченко все життя бунтував проти несправедливості, закликав українців згадати козацьку славу, коли народ сам вирішував свою долю.
Талант Шевченка був таким великим, що зумів розвинутися в умовах кріпацтва, не занепав у часи солдатчини. Кожен день поетового життя був поступом уперед, і ніхто й ніщо не могло збити його з обраного шляху.
Із самого дитинства Тарас був бунтарем, і в умовах абсолютного безправ’я він уперто відстоював свою гідність, сам себе витягував із життєвого болота, створював навколо себе атмосферу, в якій не було місця байдужості, жорстокості, ницості.
Після розгрому Кирило-Мефодіївського товариства Шевченка разом з іншими братчиками доправили в Петербург і посадили в каземат. Більш-менш суворі вироки отримали всі члени гуртка. А найбільш жорстоко був покараний Шевченко: з огляду на його бунтівний, непоступливий характер слідчі охранки рекомендували цареві відправити поета в солдати, а Микола І на вироку дописав: «Без права писати й малювати».
Десять довгих років Шевченко був рядовим солдатом. Сувора муштра, жорстокі знущання бездушних командирів не зламали прета. Він порушує «височайший указ» — малює, записує вірші у маленьку книжечку. І у цих творах не каяття — там звучать мотиви боротьби, ненависті до панів, відданості народові, туги за рідним краєм. «Караюсь, мучуся… але не каюсь», — це відповідь усім, хто чекав від поета каяття, хто хотів, щоб Шевченко або замовк назавжди, або прославляв своїх мучителів. Але’ фізичні і духовні страждання лиш загартували волю поета.

Цитатна характеристика Михайлика з твору "Гуси-лебеді летять"«Хоч я й дуже люблю ліс, але побоююсь його душі... ». «А ще я люблю, як з лісу несподівано вигулькне хатина, заскриплять ворітця, побіжать стежки до саду і до пасічиська. І люблю, коли березовий сік накрапає із жолобкаЛюблю напасти на лісове джерело і дивитись, як воно коловертнем викручується з глибини. І люблю, коли гриби, обнявшись, мов брати, збирають на свої шапки росу. І люблю восени по коліна ходити в листві. Коли так гарно червоніє калина і пахнуть опеньки».«Я не дуже кривлюсь, коли треба щось робити, охоче допомагаю дідусеві, пасу нашу вредюгу коняку, рубаю дрова, залюбки гострю сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по весняній воді і зіллю полотно, без охоти, а все-таки потроху цюкаю сапкою на городі і не вважаю себе ледащим».«Та є в мене, коли послухати одних, слабкість, а коли повірити іншим — дурість; саме вона й завдає найбільшого клопоту та лиха... І вже тоді мені одні слова сяяли, мов зорі, а інші туманили голову».«Я ніколи не був скиглієм, терпляче зносив і батіг, і хлудину, і запотиличники...»«Вчився я добре, вчився б, напевне, ще краще, аби мав у що взутися. Коли похолодало і перший льодок затягнув калюжки, я мчав до школи, наче ошпарений. Напевне, тільки це навчило так бігати, що потім ніхто в селі не міг перегнати мене, чим я неабияк пишався».Мар’яна —> Михайлику: «І вчися...та так учися, щоб усі знали, які-то мужицькі діти. Хай не кажуть ні пани, ні підпанки, ні різна погань, що ми тільки бидло. Були бидлом,а тепер - зась!"

Рік написання: 1963 Жанр: автобіографічна повість Тема «Гуси-лебеді летять»: зображення життєвої долі українського села першої половини ХХ століття, епізодів з власного дитинства М. Стельмаха, коли він був дев’яти-десятирічним хлопчиком. Ідея «Гуси-лебеді летять»: автор закликає не бути «холоднооким», уміти бачити красу, любити рідну землю, що «така свіжа, така м’яка, мов колиска», «щоб люди мали людяність у серці, хліб на столі і не журились». Герої твору «Гуси-лебеді летять» Михайлик, його мати та батько, дід і баба, попова наймичка Мар’яна, дівчина Люба, кобзар Левко, майстер на всі руки дід Дем’ян, ну і, звичайно, дядько Себастіян — це полюс добра. А полюс зла — улізливий кар’єрист Юхрим Бабенко, «скупий рицар» дядько Володимир, дядько Сергій з його «темною душею»… Особливості твору «Гуси-лебеді летять» • розповідь від першої особи; • автобіографічність; • символічний образ гусей-лебедів; • зв’язок з народознавством; • наявність ліричних відступів (розмірковування хлопчика над власними вчинками, поведінкою інших людей, сприйняття ним оточуючого світу; розповідь про минуле життя інших героїв). Про що «Гуси-лебеді летять» Тільки-тільки відлютувала громадянська війна. Через село хвилями прокочувалися червоні козаки, гетьманці, січові стрільці, петлюрівці, пройшло, відступаючи військо Пілсудського. У лісах іще блукають ті, кого голова комнезаму дядько Себастіян називає бандитами. З Херсонщини прибивається виснажена жінка з дитиною,— там голод. Про голод у південних селах говорять дядьки в своїх стихійних «політбесідах», згадуючи і про підступну «багряницю», Антанту, розруху. «Рощот панам» вони вже дали — поміщицькі маєтки, економії розгромлено, ще «коли настала революція». Незаможники тепер ведуть суперечки про землю, їм якраз нарізають ділянки з колишнього панського поля. Цікаво коментує розвиток подій церковний староста, який до нової влади ставиться недовірливо, причому деякі його критичні репліки влучають у ціль досить точно: «…колись усі були люди, а тепер стали — куркулі, середняки і злидні»; «…що було моїм, то було моїм, а тепер ніхто не добере, де моє, де твоє, а де наше». «Гуси-лебеді летять…» історія створення У 1963 році Михайло Панасович Стельмах написав повість про власне дитинство — «Гуси-лебеді летять», де показує людей і обставини так, як він їх побачив, запам’ятав, зрозумів. Повість «Гуси-лебеді летять» М. П. Стель