Характеристика лыса мыкыта из казки "фарбований лыс"

Лис був хитрим але добрим тому, ділився з усіма іж

Талановитий український поет, перекладач, критик та історик вітчизняної літератури, пропагандист української культури Микола Вороний довгий час був невідомий нам, бо його ім'я і творчість були заборонені. А поет лише намагався вивести українську літературу на європейський рівень.

Для поезії М. Вороного характерні глибокі філософські роздуми, патріотизм і гаряче бажання бачити щасливим рідний народ, рідну Україну.

У поемі "Євшан-зілля" М. Вороний порушує проблему вірності людини рідному краєві, своєму народові. Використавши легенду про перебування сина половецького хана у полоні, його забуття про рідний край і батька, поет із болем у серці звертається до людей, які відцуралися від своєї батьківщини, які, потрапивши на чужу землю, забули рідну мову. Чимало синів і дочок України блукають по світу у пошуках щастя. Це до них звернені слова поета:

Краще в ріднім краї милім

Полягти кістьми, сконати,

Ніж в землі чужій, ворожій,

В славі й шані пробувати.

У поемі "Євшан-зілля" в образі ханського сина бачимо тих українців, які шанують чужі звичаї і занедбали рідний край, які забули свої звичаї. Микола Вороний задає риторичне запитання:

Де ж того євшану взяти,

Того зілля-привороту,

Що на певний шлях направить,—

Шлях у край свій повороту?!

Роздумуючи над поемою, я пригадав слова Т. Шевченка "Хто матір забуває, того Бог карає". Я переконаний, що горе тій людині, тому народові, який забуває своє коріння, свою мову, не дбає про свою країну. Тому проблема вірності людини рідному краю і народу не може не хвилювати людство у будь-які часи.

Ми, молоде покоління, піднімаємось у своєму духовному і національному зрості, крокуючи шляхами розбудови самостійної України, віддаємо всі сили на благо нашої країни, мріємо про свій вагомий внесок у цю справу. Ми любимо свою Батьківщину, свій народ, свою мову, а тому такі близькі нам слова поета:

За честь і правду все віддай,

Коли ти любиш рідний край!

Я гадаю, що тільки людина-патріот має право бути громадянином своєї нації, свого краю. Отож, я закликаю своїх ровесників бути вірними своєму народові, своїй країні

Українська опера на дві дії
Дійові особи:
Н а т а л к а — українська дівчина.
Горпина Терпилиха — її мати.
Петро — коханий Наталки.
Микола— далекий родич Терпилихи.
Тетерваковський — возний, жених Наталчин.
Макогоненко — сільський виборний.
ДІЯ ПЕРША
Наталка журиться, що вже давно немає її коханого Петра. Вона промовляє, звертаючись до нього. З’являється возний, що натякає на своє кохання до дівчини, а потім і признається. Наталка відповідає, що вони не рівня одне одному.
Наталка йде додому, а замість неї з’являється виборний. Обидва чоловіки розмовляють про дівчину, вихваляючи її. Перебирають і женихів, що сватались до неї.
Виборний розповідає, що Терпили жили в Полтаві, були багаті, але батько пропив усе добро, вигнав свого вихованця Петра та й помер. Терпилиха з дочкою переїхали на село.
Виборний погоджується до возному владнати справи з Наталкою.
Дія переноситься в хату Терпилихи. Мати докоряє дівчині, що та відмовляє гарним женихам. Як же їм жити далі? Наталка ж уже чотири роки чекає Петра. В хату заходить виборний і пропонує в ролі жениха возного. Домовляється про сватання.
Дівчина залишається сама і журиться.
ДІЯ ДРУГА
Микола промовляє сам до себе, розказуючи про своє сирітське безталання, співає пісню. З’являється Петро, який теж співає про свою тугу за дівчиною. Хлопці потоваришували.
В цей час із хати Терпилихи виходять виборний і возний, перев’язані після сватання. Петро дізнається, хто вони такі. Зрозумівши, що Петро — коханий Наталки, Микола зголосився про все дізнатися докладно.
Виявляється, що Петро пішов на заробітки, аби бути гідним багатого батька Наталки. Тепер же знайшов їх самих у бідності. Хлопець розмовляє з виборним і розповідає про те, що бачив і чув у мандрах.
Хлопець страждає за втраченим щастям. З’являється Наталка і відразу впізнає його, тому вирішує не виходити за возного. Виборний наполягає на тому, що вона вже перев’язала їх рушниками. Разом з Терпилихою він вмовляє Наталку.
Петро віддає дівчині зароблені гроші, щоб чоловік не дорікав їй бідністю. Такий його вчинок умилостивив возного, і той відмовляється від Наталки. Мати благословляє дітей.

Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло):
П’єса І. Котляревського привертала увагу читачів та глядачів красою зображених народних характерів, пісенністю їхньої мови. Шляхом індивідуалізації мови драматургові вдалося чітко окреслити психологічні типи персонажів. Так, мова возного й виборного викликає посмішку своєю перекрученістю, напускною вченістю.
П’єсі притаманні елементи сентименталізму, що розвивався на той час у літературі, — звернення до людських почуттів, змалювання їхньої сили й глибини. У дусі сентименталізму написано й кінцівку: возний відмовляється від Наталки.если нужен был другой вариант извини