Що означає "тримати максимальне навантаження в житті" за повістю н. бічуї "шпага славка беркути"

Своїм багатим обдаруванням і титанічною діяльністю і. франко залишив такі духовні скарби в історії української літератури, що сьогодні й уявити її без них просто неможливо. серед прозової спадщини особливо яскраво виділяється його повість «захар беркут», створена у 1883 році. у цій історичній повісті розповідається про те, як волелюбний народ руської землі боронив свою батьківщину від монголо-татарської навали. у творі виведено чимало дійових осіб. але найбільше мені сподобався максим — молодший син захара беркута. це сміливий і відважний юнак, справжній патріот своєї вітчизни. коли монголо-татари напали на руську землю, у перших рядах її захисників був максим, хоч він і був сином ватажка тухольської громади захара беркута. у цім першім нерівнім бою загинуло багато воїнів-тухольців, а поранений непритомний максим потрапляє у полон до монголів. він тяжко переживає своє становище і радий був би краще вмерти, ніж потрапити у полон. але так склалася доля. боярин тугар вовк пропонує зберегти максимові життя за вільний вихід монголів з котловини. але гордий максим відмовляється від цієї пропозиції. він, як і його батько захар беркут, не може пристати на таку умову — ціною власного життя випустити з пастки ворогів. хоч він і розуміє, що «життя в неволі нічого не варте, краще смерть», проте відданість батьківщині і народові йому сили винести всі муки, не заплямувати своєї честі, честі сім'ї, народу. кохана дівчина максима мирослава теж пропонувала йому вибратися із монгольського табору, переодягнувшись у її одяг і показавши перстень-перепустку монгольській варті. але максим відкидає і цю пропозицію: врятувати своє життя, ризикуючи життям коханої, він, звичайно, не погоджується. мужній, сміливий, гордий максим, безперечно, не може не сподобатись. а безмежну відданість батьківщині, народові, кришталеву чесність й чистоту, які мав максим, хотів би виховати в собі кожний з нас.

Євшан-зілля — символ рідкого краю (за поемою м. вороного «євшан-зілля») поема миколи вороного «євшан-зілля» розповідає про ту частину історії україни, що стосується княжої доби. описана в ній доля юнака-половця, який потрапив у полон і забув свою батьківщину. така біда, як полон, неволя, необхідність жити в чужому краї, не обходила українців. у воєнних походах потрапляли вони у полон до ворога. під час набігів на київську русь поневолювали наш народ кримські татари, турки, інші вороги, плюндрували землю, забирали в рабство жінок, дітей. вирісши на чужині, діти нерідко забували про свою батьківщину. а дехто з юнаків навіть ставав воїном у чужинському війську. половецькому юнакові про рідну землю нагадало чарівне степове євшан-зілля. українці, які не зі своєї волі ставали вигнанцями, розлучалися з рідною землею, брали з собою у далеку, часто важку дорогу те, що могло нагадувати про батьківський край: вишивані рушники і сорочки, насіння чорнобривців та інших квітів. іноді навіть нам, корінним мешканцям україни, варто повчитися у них, як потрібно любити свою землю, національні традиції. інакше можемо стати схожими на половецького юнака, якому тільки чарівне зілля повернуло пам'ять.