Анализ твору ивана карпенко - карого " хазяїн"

основні конфлікти і тема п'єси і. карпенка-карого "хазяїн"

і. карпенко-карий — видатний творець української реалістичної драми. його творчість знаменувала найвище досягнення критичного реалізму в українській драматургії xix століття. створені ним п'єси відіграли важливу роль у розвитку українського театру.

у створенні повноцінної літературної комедії карпенку-карому також належить провідне місце. комедії його завжди відзначаються глибоким суспільним змістом і актуальністю.

у сатиричній комедії "хазяїн" карпенко-карий не тільки викрив потворні явища капіталістичної дійсності, а й висміяв моральне убозтво глитаїв, які в гонитві за наживою втрачають людську подобу, стають огидними і жалюгідними хижаками. у листі до сина назара автор так визначив тему цієї комедії: "хазяїн" — це зла сатира на чоловічу любов до стяжання, без жодної іншої мети. стяжання для стяжання! "

основою комедії є сміх — убивча сила, скерована на викриття негативних явищ життя. у центрі п'єси — реалістично змальовані негативні персонажі, яких драматург "бичує сатирою страшною".

дія комедії, її сюжет виникають на основі конфлікту, породженого суперечностями суспільства, у якому одиниці стають мільйонерами, а тисячі — наймитами і жебраками. у постійному непримиренному конфлікті перебуває головний "герой" комедії, мільйонер терентій пузир, з усіма, хто насмішиться стати на перешкоді здійсненню його хижацьких планів. пузиреві добре відомо, що головним джерелом його збагачення є жорстока експлуатація робітників. ненаситна жадоба до наживи штовхає експлуататора на шлях злочинних махінацій. він добре усвідомлює, що, погодившись взяти участь у прикритті банкрутства купця михайлова, порушує державні закони. пузир боїться відповідальності, та не може з собою нічого вдіяти. прагнення одержати "кругленьку суму грошей — двадцять відсотків" від валової виручки — бере гору над усіма іншими почуттями і примушує його стати на цей небезпечний шлях.

пузир планує збільшити свої багатства також за рахунок шлюбу дочки соні з сином багатія чобота. його не цікавлять почуття дочки, яка любить учителя гімназії калиновича. так у творі накреслюється ще один конфлікт — конфлікт пузиря з рідною дочкою.

під час здійснення хижацьких намірів пузиря зростає напруження й ускладнюються взаємини між багатієм та його робітниками. селяни не витримують жорстокої експлуатації і в мануйлівській економії спалахує стихійний бунт. пізніше розкривається махінація з банкрутством, і над пузирем нависає загроза арешту. дочка соня не скоряється волі батька і відмовляється одружуватися із нелюбом, багатієм чоботенком, а з самим пузирем, внаслідок його страшної скупості, стався нещасний випадок, і йому загрожує смерть.

сповнена викривального сатиричного пафосу, комедія карпенка— карого правдиво змальовує методи капіталістичної наживи. письменник-реаліст переконливо показує, що багатство пузирів виростало на визиску тисяч селян-бідняків.

показуючи в комедійному плані загострення конфліктів, що постають у житті "чумазих", володарів "темного царства", драматург підносить драматичну ідею боротьби проти усієї системи гноблення.

Iнодi дивуєшся, як щедро природа надiляє деяких людей своïми дарами. Не поскупилася вона на них, коли надiляла мистецькими здiбностями сина сiльського дяка з-пiд Чернiгова Павла Тичину. Спiвочий талант поєднався з винятковими музичними здiбностями, а його захоплення живописом поступилося лише перед поетичним даром. Так на лiтературному небосхилi Украïни спалахнула зiрка, що за силою i красою свого сяяння стала гордiстю украïнськоï лiтератури. У ïï iсторiï постать спiвця "Сонячних кларнетiв" не має собi рiвних за глибиною осягнення свiтовоï гармонiï й дисонансiв, за емоцiйнiстю, символiкою та оригiнальнiстю вiршування. Коли я читав поезiï "Сонячних кларнетiв", то вiдчував, що зi мною розмовляє добрий, щирий i розумний друг. Вiн схвильовано вiдкривав менi своï чистi, потаємнi почуття, розповiдав про найдорожче, захоплював своïм викриттям сутi природи, навчав ïï розумiти i любити. Вiн наче запросив мене у свiт, де панує гармонiя i краса. I я, зачарований рядками його вiршiв, пiшов за ним у свiт гармонiï природи i людини, iнтелекту й духовностi, почуття й обов'язку, нацiонального i загальнолюдського, землi i космосу: Блакить мою душу обвiяла. Душа моя сонця намрiяла, Душа причастилася кротостi трав - Добридень! - я Богу сказав! Поступово i я перейнявся радiстю, яку щедро дарує всiм мiй новий друг - лiричний герой "Сонячних кларнетiв". Вiн прагне логiчно пояснити, розкрити таємницю щастя своïм читачам. Вiн сам творить гармонiю i кличе у свiй дивний свiт: будьте молодi й щасливi! Радiйте! Життя того варте! Зачарований гач i замислений мрiйник, герой першоï збiрки Павла Тичини намагається передати свiй пiднесений стан влучним мис-тецьким засобом: вiн переконливо малює живi, радiснi, iнтонацiйно багатi картини. Тiльки людина, закохана у свiт в усiх його проявах, спроможна створити таку красу: Йду в простори я, чумний, тривожний (Гасне день, облiтає, мов мак). В моïм серцi i бурi, i грози, Й рокотання - ридання бандур. I тут я вiдчув, що в душi героя поєднався оптимiзм з якимось очiкуванням. Очiкуванням чого? I друг вiдповiдає менi тривожними рядками: Буде бiй Вогневий! Смiх буде, плач буде... Перламутровий... Мабуть, саме ця вiдповiдь допомагла менi зрозумiти, що, хоч найголовнiшою ознакою свiтлоï поезiï "Сонячних кларнетiв" є тонке навколишнього свiту i милування його гармонiєю, однак це книга передчуття сподiваного щастя, яке так i не справдилося. Я бачу лiричного героя в скорботi: вiн приймав революцiю, що несла надiï Украïнi, але його вразлива душа не могла змиритися з ïï жахами. Вiн сумно зазначає: "Не буть нiколи раю, у цiм кривавiм краю", але тiльки безмежною любов'ю сповненi його почуття: I цiй краïнi вмерти? - Де вiн родився вдруге, - Яку любив до смертi? Мiй друг, герой "Сонячних кларнетiв", пробудив у моєму серцi незнанi ранiш хвилюючi i прекраснi почуття до навколишнього буття. I я так вдячний йому за це!

Iнодi дивуєшся, як щедро природа надiляє деяких людей своïми дарами. Не поскупилася вона на них, коли надiляла мистецькими здiбностями сина сiльського дяка з-пiд Чернiгова Павла Тичину. Спiвочий талант поєднався з винятковими музичними здiбностями, а його захоплення живописом поступилося лише перед поетичним даром. Так на лiтературному небосхилi Украïни спалахнула зiрка, що за силою i красою свого сяяння стала гордiстю украïнськоï лiтератури. У ïï iсторiï постать спiвця "Сонячних кларнетiв" не має собi рiвних за глибиною осягнення свiтовоï гармонiï й дисонансiв, за емоцiйнiстю, символiкою та оригiнальнiстю вiршування. Коли я читав поезiï "Сонячних кларнетiв", то вiдчував, що зi мною розмовляє добрий, щирий i розумний друг. Вiн схвильовано вiдкривав менi своï чистi, потаємнi почуття, розповiдав про найдорожче, захоплював своïм викриттям сутi природи, навчав ïï розумiти i любити. Вiн наче запросив мене у свiт, де панує гармонiя i краса. I я, зачарований рядками його вiршiв, пiшов за ним у свiт гармонiï природи i людини, iнтелекту й духовностi, почуття й обов'язку, нацiонального i загальнолюдського, землi i космосу: Блакить мою душу обвiяла. Душа моя сонця намрiяла, Душа причастилася кротостi трав - Добридень! - я Богу сказав! Поступово i я перейнявся радiстю, яку щедро дарує всiм мiй новий друг - лiричний герой "Сонячних кларнетiв". Вiн прагне логiчно пояснити, розкрити таємницю щастя своïм читачам. Вiн сам творить гармонiю i кличе у свiй дивний свiт: будьте молодi й щасливi! Радiйте! Життя того варте! Зачарований гач i замислений мрiйник, герой першоï збiрки Павла Тичини намагається передати свiй пiднесений стан влучним мис-тецьким засобом: вiн переконливо малює живi, радiснi, iнтонацiйно багатi картини. Тiльки людина, закохана у свiт в усiх його проявах, спроможна створити таку красу: Йду в простори я, чумний, тривожний (Гасне день, облiтає, мов мак). В моïм серцi i бурi, i грози, Й рокотання - ридання бандур. I тут я вiдчув, що в душi героя поєднався оптимiзм з якимось очiкуванням. Очiкуванням чого? I друг вiдповiдає менi тривожними рядками: Буде бiй Вогневий! Смiх буде, плач буде... Перламутровий... Мабуть, саме ця вiдповiдь допомагла менi зрозумiти, що, хоч найголовнiшою ознакою свiтлоï поезiï "Сонячних кларнетiв" є тонке навколишнього свiту i милування його гармонiєю, однак це книга передчуття сподiваного щастя, яке так i не справдилося. Я бачу лiричного героя в скорботi: вiн приймав революцiю, що несла надiï Украïнi, але його вразлива душа не могла змиритися з ïï жахами. Вiн сумно зазначає: "Не буть нiколи раю, у цiм кривавiм краю", але тiльки безмежною любов'ю сповненi його почуття: I цiй краïнi вмерти? - Де вiн родився вдруге, - Яку любив до смертi? Мiй друг, герой "Сонячних кларнетiв", пробудив у моєму серцi незнанi ранiш хвилюючi i прекраснi почуття до навколишнього буття. I я так вдячний йому за це!