Vik1744184
?>

Героїчна боротьба русичів проти монголо-татарських нападників іть скласти твір! )

Украинская литература

Ответы

boyarinovigor

Галицько-Волинське князівство було одним із найбільших князівств періоду політичного роздроблення Русі (1199-1392). Найбільш впливовим князем того часу був Данило Галицький. Він доклав багато зусиль для зміцнення Галицько-Волинського князівства. До його складу входили галицькі, перемишльські, Звенигородські, теребовлянські, волинські, луцькі, поліські, землі, а також території сучасних Підляшшя, Поділля, Закарпаття та Молдавії. Київ також був у складі Галицько-Волинського князівства. Коли напали татари, захист Києва він доручив тисяцькому Дмитру. 1239 року монголи захопили Чернігів, Путивль, Глухів, Канів, Переяслав, а 1240 року – Київ. Тисяцький Дмитро потрапив у полон. Політична мудрість Дмитра виявилася в тому, що він порадив хану Батию залишити Галичину і йти в Угорщину: «Не затримуйся в землі цій довго, час тобі на угрів уже йти. Якщо ж будеш затримуватися, земля та сильна, зберуться на тебе і не пустять в землю свою». Про те говорив йому, оскільки бачив землю Руську, яка гинула від нечестивого.

Війська монголів увійшли в землі Галичини та Волині 1241 року.

Три тумени (30 тисяч) монголів на чолі з Байдаром вдерлися в Польщу, а основні сили (до 70 тисяч ос.) під керівництвом Батия, Кадана і Субедея після триденної битви захопили Галич і пішли на Угорщину.

Князь Данило Галицький в той час перебував в Угорщині, створював антиординську коаліцію.

Хан Батий висунув ультиматум передати землі Галичини Золотій Орді, не бажаючи зміцнення й посилення Галицько-Волинського князівства, бо розумів, що на той час це найбільш впливове князівство, яке може створити йому загрозу. Не маючи сил протистояти монголам, Данило змушений був визнати сюзеренітет Золотої Орди в 1245 році, але його мудрість і досвід, дипломатичність зробили свою справу (хан Батий вважав його своїм другом), і він зберіг Галицько-Волинське князівство від руйнації.

2. Повідомлення вчителя української літератури. «Історична основа повісті «Захар Беркут»

– Редакція журналу «Зоря» 1882 року оголосила великий конкурс на кращий історичний твір. І. Франко взяв у ньому участь, і 1883 року повість «Захар Беркут» була опублікована в журналі. В основу історичної повісті письменник поклав події про те, як волелюбний народ Руської землі боровся з монголо-татарськими загарбниками.

Завдання своє як письменника І. Франко вбачав у «малюванні людської душі в її поривах, пристрастях, змаганнях, тріумфах і упадках; чим живіше митець на данім історичнім тлі змалює своїх героїв власне як людей, а не манекени в історичних костюмах, тим кращий і тривкіший буде його твір».

У передмові до твору І. Франко висловив такі думки: «Повість історична – се не історія. Історикові ходить передовсім о вислідженнях правди, о сконстатовання фактів, натомість повістяр користується тілько історичними фактами для своїх окремих артистичних цілей, для воплочення певної ідеї в певних, живих, типових особах. Освічення, характеристика, мотивування і груповання фактів в історика і в повістяра зовсім відмінні: де історія оперує аргументами і логічними висновками, там повістяр мусить оперувати живими людьми, особами.

Праця історична має вартість, коли факти в ній представлені докладно і в причиновім зв'язку; повість історична має вартість, коли її основна ідея зможе заняти сучасних живих людей, то значить, коли сама вона жива й сучасна».

Про свою роботу над створенням твору «Захар Беркут» І. Франко в листі до М. Павлика писав: «Я пишу повість історичну, з XIII віку (напад монголів)... стараюсь, на підставі тих немногих актів історичних по давнє громадське життя, показати життя самоуправне, безначальне і федеральне наших громад, боротьбу... з руйнуючою силою монголів».

Монголо-татарські орди, очолювані внуком Чінгісхана Батиєм, захопивши Київ, прямували через Карпати в Угорщину. Батий огнем і мечем плюндрував землю Галицької Русі. Горіли села і міста, залиті людською кров'ю. Але руський народ мужньо боронив рідну землю. Знищити саму Русь завойовники не змогли. З Галицько-Волинського літопису І. Франко взяв скупі відомості про вторгнення монголо-татарських полчищ у Русь, їхній перехід через Карпати.

У перекладі, записаному від Михайла Гасинця із Закарпаття, йдеться про один із епізодів боротьби: «Русини підрубали дерева, наклали купи каміння і воду перегородили. Коли татари ішли в той глибокий звор, тоді люди ті підрубали дерева, каміння і воду пустили за одним свистом. То всього почало гучати, стріляти і вибило много татар...»

Письменник обрав для свого твору Тухольщину недарма. Прекрасні карпатські краєвиди, чарівна природа, народ, славний своєю героїчною історією. Село Тухля, про яке пише І. Франко, існує насправді. Воно розташоване в мальовничій, порослій лісами місцевості, неподалік м. Стрия на Львівщині. Але події, описані, в повісті, відбулися не там, де тепер розташоване село, а, як стверджує сам автор, «...у стін могутнього Зелеменя» (гора на північному сході від сучасної Тухлі, висота – 1177 м).

ето из моей книги


Adno1578
І
Над хатою Стельмахів часто пролітали лебеді, і від їх лету чути було звук, схожий на звук далеких дзвонів. Дід говорив, що так співають лебедині крила. Від споглядання перельоту лебедів хлопчику ставало на серці і радісно, і сумно. Хотілося, щоб вони ніколи не відлітали. Він сидів і мріяв, що якщо би був чародієм, то зробив би так, щоб лебеді завжди були тут.
І сталося диво: ніби читаючи думки малого мрійника, лебеді знову з'явилися в піднебессі. Довго хлопчик дивиться їм услід, а дід каже: "Оті принесли нам лебеді на крилах життя". Хлопчику дивно, а дід продовжує далі: "Еге ж: і весну, і життя". Він розповідає малому, що навесні сонце відімкне своїми ключами землю, а ключі ті золоті. Дитині стає страшно — а що як сонце загубить свої ключі?
Все це викликає у діда сміх. "Він дуже гарно сміється, хапаючись руками за тин, ворота, ріжок хати чи дерево, а коли немає якоїсь підпірки, тоді нею стає його присохлий живіт. В таку хвилину вся дідова постать перехитується, карлючки вусів одстовбурчуються, з рота вириваються клекіт і "ох, рятуйте мою душу", з одежі осипається дерев'яний пилок, а з очей так бризкають сльози, що хоч горня підставляй під них".
Потім дід заспокоюється й пояснює хлопчикові, що лебеді полетіли "на тихі води, на ясні зорі". І знову хлопчик задумується, але вже про ті краї, де тихі води і прихилені до них зорі.
Та вже треба йти до хати, а то мати буде сварити за те, що вискочив босоніж, і називати махометом, вариводою, лоботрясом. Вже ж було таке, коли по першому лідку вискочив на ковзанку з материними ночовками. "Ніхто й не здивувався, що я притирився з такою снастю, бо на чому тільки тут не каталися: одні на санчатах, другі на грамаках, треті на шматкові жерсті, четверті умудрилися замість ковзанів осідлати притерті худоб'ячі кістки".
II
Ще одним, як на думку інших, дивацтвом було в хлопця бажання читати. Він перечитував все, що тільки попадало під руку. В одній з книжок описувалося здичавіння чоловіка, який покинув місто. Він оселився в степу, орав землю і навіть чоботи став мастити дьогтем. Тоді ще не всі знали, чим ще, крім дьогтю, можна мазати чоботи. Та для більшості людей взуття було розкішшю. В пору розрухи багато землі треба було виорати, щоб заробити на чоботи.
А оранка, особливо весняна, вважалась святим ділом. Батько говорив про цю працю, як про щось героїчне: "Хмари йдуть на нас, громи обвалюються над нами, блискавки падають перед нами і за нами, а ми собі оремо та й оремо поле".
Навіть в зимових щедрівках виспівували про те, як сам Бог ходив за плугом, а Богоматір носила їсти орачам. З того часу в хлопцевій душі поселилась відраза до пихи та любов до книги, бо "в книжці злеліяне слово має бути справжнім святом душі і мислі".
Хоча мати й гримала часто за те, що хлопець не може відірватися, мов заворожений, від книжки, і грозилась викинути їх у піч, та все ж читання не припинялось.
Навесні мати починала діставати з комори, скрині, сипанки, з—під сволока і навіть з—за божниці свої вузлики з насінням. Вона радісно перебирала своє добро і в мріях вже бачила себе посеред літа поміж зеленого зілля. Насіння для неї було святим. "Мати вірила: земля усе знає, що говорить, чи думає чоловік, що вона може гніватись і бути доброю, і на самоті тихенько розмовляла з нею, довіряючи свої радощі, болі й просячи, щоб вона родила на долю всякого: і роботящого, і ледащого". Це мати навчила любити землю, роси, ранковий туман, любисток, м'яту, маковий цвіт і калину, "вона першою показала, як плаче од радості дерево, коли надходить весна, і яку розквітлому соняшнику ночує оп'янілий джміль".
В роки розрухи через село проходили різні люди. Одні тікали від голоду, інші шукали кращої долі, треті — заробітку. Одного разу через село йшла жінка з хлопчиком. "їхні страдні, виснажені обличчя припали темінню далеких доріг і голоду". Назавжди запам'ятався хлопцеві той, "хто в її материнству, її дитині скибку насущного хліба". Малому хлопчику було дивно й боляче гати байдужість дорослого, і він простягнув голодній дитині жменю гарбузового насіння, що витяг зі своєї кишені.
bogdanovaoksa

Микита Антонович Чернявський(*15 вересня 1920, Смолянинове, Новоайдарський район, Луганська область — †9 липня 1993, Луганськ) — поет, прозаїк, журналіст.

Зміст

1 Життєпис

2 Громадська діяльність

3 Творчість

3.1 Поезія

3.2 Проза

3.3 Переклади творів

4 Ушанування пам'яті

5 Твори

6 Примітки

7 Джерела

Микита Чернявський народився 15 вересня 1920 року в с. Смолянинове Новоайдарського району на Луганщині в родині колгоспників.

Після закінчення восьми класів рік працював у колгоспі . 1939 року закінчив Старобільську медично-фельдшерську школу. Працював завідувачем фельдшерсько-акушерських пунктів.

Під час Другої світової війни за станом здоров'я на фронт не потрапив, був організатором підпільного госпіталю в с. Криничне (Гаршинівка) Старобільського району та в рідному селі Смоляниновому.

З 1952 року Микита Чернявський починає працювати журналістом у редакціях газет «Лисичанский рабочий», «Луганская правда», «Прапор перемоги».

З 1977 по 1983 рік працює відповідальним секретарем Луганської обласної організації Спілки письменників України. Також керував Луганським обласним літературним об'єднанням.

Помер 9 липня 1993 року в Луганську.

Объяснение:

Ответить на вопрос

Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:

Героїчна боротьба русичів проти монголо-татарських нападників іть скласти твір! )
Ваше имя (никнейм)*
Email*
Комментарий*