Жіночі образи в творі "місто" в.підмогильного

Надійна, яка мешкає в сараї (столярня) Гні­дих, де за стінкою жили корови — це символ села. (Степан від­чував себе чужим у місті. Навіть у книжках зосереджувалося все чуже, усі небезпеки. Поступово Степан розуміє, що місто треба здобути, а не ненавидіти. А він — це нова сила, що покликана із сіл змінити місто, він має стати на зміну гнилизні минулого, будувати майбутнє. Переконаний, що має навчатись, щоб потім повернутися до села). Мусінька (Тамара Василівна Гніда), яка мешкає в кухні Гні­дих. (Починає знайомитися з містом. Усвідомлює, що не повер­неться до села. Степан ще не відчуває себе причетним ні до села, ні до міста. Стан «непевної рівноваги між рудим френчем і сірим піджаком». Відчуває себе самотньо. Знайомиться з усім тим, що символізує причетність до міста: тістечка, магазини, кіно, міські жінки. Зоська Голубовська, мешкає в кімнаті на Львівській вулиці, яку віддав Борис Задорожній. (Прагне увійти до міського товари­ства, а Зоська як б зробити це. Прагнення стати справжнім городянином. Зоська — це типовий міський персонаж. Символі­зує утвердження Степана в місті). Рита мешкає в «Справжній кімнаті» (простора, світла й окрема кімната у великому будинку десь в новому районі). (Степан від­чуває себе вже частиною міста. Він упевнений у собі. Прагне насолоджуватися всіма перевагами міського життя, компенсу­вати згаяний час. «Досі він любив жінок, випадково зустрінутих на його шляху, а сам ще не обирав». У стосунках з жінками він переходить від пасивного до активного вибору).

Джерело: http://ukrclassic.com.ua/katalog/p/pidmogilnij-valer-yan/2702-zhinochi-obrazi-v-romani-misto Бібліотека української літератури © ukrclassic.com.ua

Роль художньої літератури в житті нації й людини важко переоцінити. Першим нашим книгам майже тисяча років. Славетного київського князя Ярослава народ нарік Мудрим через його освіченість і любов до читання. Не випадково цей державний діяч особливу роль надавав книзі, адже в ній — мудрість поколінь, естетика і втіха. Відомо, що бібліотека Ярослава Мудрого, яку й досі не знайшли, налічувала сотні томів і вважалася справжнім скарбом не лише через те, що процес виготовлення кожного з них був складним і тривалим, а й тому, що наші пращури усвідомлювали: книга — рушій поступу.
Промовистим щодо ролі художньої літератури та її творців є вислів Остапа Вишні: «Тарас Шевченко! Досить було однієї людини, щоб урятувати цілу націю». Справді, прихід у літературу Т. Шевченка змінив хід історії України: його слово пробуджувало національну свідомість і гартувало людську гідність у мільйонів людей — від простих селян, багато з яких знали його вірші напам'ять, і, безумовно, до високоосвіченої інтелігенції.

Літературі як виду мистецтва властиві ідейність, образність, емоційність. Твори красного письменства мають «викликати в душі читача живі образи тих людей чи речей, які нам малює поет, і ними будити ті самі чуття, які проймали душу самого поета у хвилі, коли творив ті образи» (І. Франко).

Художні образи та втілені в них ідеї не повторюють чи копіюють нашу дійсність у літературному творі; пишучи повість чи поему, майстер слова створює нову естетичну дійсність, що вбирає в себе свій час і є носієм загальнолюдських цінностей. Змальована письменником дійсність реалізується лише в особі читача, без якого вона мертва. Як же виявляється мистецька самобутність письменника у створюваному ним художньому світі?

Кожен із майстрів слова послуговується різними мовними ресурсами для творення образів (зокрема, зорових): тропи, синтаксичні фігури, віршована чи прозова форма тощо — унаслідок цього виникають різні образи, кожен із яких по-своєму красивий, естетично вартісний. Отже, ідейність, образність, емоційність здатні захоплювати читача, впливати на його виховання.
Вивчаючи шкільний курс української літератури, ви маєте навчитися аналізувати художні твори різних епох, митців і стилів, що до вам стати підготовленими читачами. Передусім з'ясовують його тему(у ліричному творі — провідний мотив або кілька мотивів), визначають головну ідею твору й порушені в ньому проблеми, особливості композиції, характеризують героїв через їхні вчинки, міркування, зовнішній вигляд, мову тощо, визначають мовні художні засоби, адже мова — «першоелемент літератури».
Аналізуючи літературний твір, завжди зважають на історичний контекст — тобто епоху, коли його було написано, адже в такому разі читач сприймає твір із часових позицій: умови написання, історична епоха, національні пріоритети тощо. У дев'ятому класі ви прочитаєте твори різних епох — від найдавніших часів (біблійні легенди, «Повість минулих літ», козацькі літописи, твори Г. Сковороди) до останніх двох століть (твори І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, М. Гоголя, Т. Шевченка, П. Куліша, Марка Вовчка, І. Багряного та ін.). Отже, ви вивчатимете українську літературу за хронологічним (часовим) принципом.
Під час аналізу художнього твору важливим є й естетичний контекст. Поняття естетичного пов'язане передусім із красою, доладністю, витонченістю й довершеністю. Кожна літературна епоха має спільні й водночас відмінні пріоритети в естетичному осягненні дійсності. Скажімо, у середньовічній літературі оспівувалася краса божественна, духовна, в епоху Відродження надавалася перевага зовнішній красі, її гармонії з внутрішньою, довершеності ліній і форм, у XIX й XX ст. на перший план вийшла естетика людини як індивідуального й неповторного створіння. Ці естетичні уподобання поширювалися й на інші види мистецтв — архітектуру, музику й особливо живопис. Простежте зміщення естетичних пріоритетів на прикладі репродукцій картин різних епох.

Повідомлення на тему:
Микола Куліш
та його зв’язок з театром "Березіль".
Народився Микола Гурович Куліш 5 грудня 1892 року в селищі Чаплинка Херсонської області в сім’ї бідняка. Тож і дитячі року сина степу минули в крайній нужді, а то ї злиднях.
У 1901 році Микола вперше переступив поріг Чаплинської народної школи. Вчився залюбки, хоча й постійно терпів матеріальну скруту. Енергійний, дотепний, гострий на язик хлопчик став душею товариства. На здібного учня відразу ж звернули уваги й наставники. Під час канікул наймитував. Якийсь час жив в родині народного вчителя – няньчив дітей.
А після закінчення початкової школи чаплинські вчителі, зібравши в складчину близько сотні карбованців, відвозять надзвичайно обдарованого вихованця в Олешківське1 міське училище.
Ні даху над головою, ні шматка хліба. А як же хочеться вчитися! Найзаповітніша мрія – вступити до Петербурзького університету. Але ж для цього потрібно мати документ про середню освіту. Без засобів існування, голодний Куліш у першій половині 1914 року пробирається на Кавказ і екстерном складає запаморочливі, як він казав, екзамени на атестат зрілості.
Замість омріяного університету – фронт. Розпочалася перша світова війна Куліша призивають в армію, посилають в Одеську школу прапорщиків. Невдовзі молодого офіцера відправляють в окопи передової лінії. Протягом 1915-1917 років побував на віленському та волинському фронтах, був кілька разів поранений.
Повернувшись на початку 1918 року в Олешки, Микола Куліш поринув у вир громадсько-політичного життя. Був призначений головою першої міської Ради робітничих, селянських та солдатських депутатів.
Олешки захопили гетьманські війська. До їх рук потрапив і Куліш. П’ять місяців ув’язнення – визволило Миколу Гуровича народне повстання. І знову активна революційна діяльність. Які посади тільки не доводилось обіймати: і члена повітового виконкому, і завідувача народною освітою …
Наприкінці 1922 року Микола Гурович залишає містечко своєї юності, переїжджає в Одесу, де з 1924 року працює завідувачем губернського відділу соцвиху.
Влітку 1919 року Микола Куліш вступає до КП(б)У. Від травня до червня – член Дніпровського виконкому й завідувач відділом народної освіти. Під час другого наступу Денікіна разом із Червоною Армією "з боями відступає на північ України, але, не бажаючи опинитися на еміграції в Росії, іде в денікінське запілля".
У червні 1924 року Куліш завершив роботу над першим варіантом п’єси "97".
Роботу над комедією "Мина Мазайло" Микола Куліш завершив наприкінці 1928 року. Після Нового року рукопис прочитав у театрі "Березіль". Режисер Лесь Курбас й актори були в захопленні. Ніхто в багатонаціональній літературі ще так нещадно не оголював й не висміював задавлені пухлини зловісного, войовниче наступального великодержавного шовінізму.
Популярність Куліша-драматурга зростала. 22 березня 1929 року прем’єра комедії "Мина Мазайло" відбулась у Дніпропетровському театрі імені Тараса Шевченка. Й місяця не минуло – світло рампи п’єса побачила у славетному "Березолі". Через п’ять днів її вже грають франківці. Того ж 1929 року комедія ставиться в театрах Одеси, Вінниці, Херсона, Житомира, Маріуполя…
Коли ж розпочалися сталінські репресії, Микола Куліш був репресований. Спершу виключений з лав Комуністичної партії. Обгрунтування: "за те, що писав антипартійні націоналістичні п’єси". 8 грудня 1934 року під час похоронку Івана Дніпровського був заарештований на вулиці. Крім "участі" у міфічній групі "терористів", Кулішеві ще приписувалося членство в ОУН.
Разом з великою групою "націоналістів" драматург потрапив на Соловки. Вирок: десять років ув’язнення. Тримали Миколу Гуровича в спецізоляторі як особливо політично небезпечного злочинця.