Чому роман "місто" в. підмогильного викликав неоднозначні відгуки критиків

Офіційна критика засудила твір, визнавши його "наскрізь несучасним", "песимістичним", "класово ворожим", у якому " соціальні чинники" підмінені " психологічними".
"Місто" - перший урбаністичний роман в українській літературі, з новими героями, проблематикою та манерою оповіді.
"Місто" В. Підмогильного - роман про людину, про місто, про життя, про незгасність вогню, сповнений скептицизму переможця й оптимізму переможеного. Автор хотів поставити людину перед самою собою , змушував її зазирнути в себе.
У своєму психологічно - філософському ключі роман "Місто" порушує проблему перспективи української нації, узагальнивши її в епіграфі з "Талмуду" до нього: "Шість прикмет має людина: трьома подібна вона на тварину, а трьома до янгола. Цю істину відкриває В. Підмогильний своїм завжди актуальним романом. 

Я мрію побувати в Карпатах  в цих високих ,чистих горах...Відчути смак  гірського повітря  та покататися на санчатах.Мені подобаються Карпати тим що  у них  завжди присутній дух чарівного гірського сімьянина який  хоче щоб всі  були щасливі  і ніколи не ображалися на інших,вели здоровий б життя і любили свою сімью.Я розділяю ці почуття  з ним і хочу відчути  цей приємно гарне  життя  бо саме в Карпатах народжується дух свободи та дух  швидше  бути  дорослішим  хоча навіть  дорослі відчувають   смачний подих дитинства  який манить їх   залишитися дітьми ще хоть би на  хвильочку. Карпати  -  місто мрія , і тому я так хочу побувати в ньому

Михайлик – головний герой повісті м. стельмаха «гуси-лебеді летять». це дев’яти-десятирічний жвавий сільський хлопчик, змалку любить природу, із захопленням сприймає весь світ навколо. допитливий – часто розмовляв з дідусем про явища природи, спостерігав за рослинами; розумний, любив багато читати попри заборону мами, обожнював ходити до школи, вчитися, навіть у лютий мороз, навіть без чобіт. був щедрим, добросердечним, співчутливим, ів жебрачку з дитиною. любив і поважав своїх батьків, дідуся, бабусю.•   «хоч я й дуже люблю ліс, але побоююсь його душі… ». • «а ще я люблю, як з лісу несподівано вигулькне хатина, заскриплять ворітця, побіжать стежки до саду і до пасічиська. і люблю, коли березовий сік накрапає із жолобка….люблю напасти на лісове джерело і дивитись, як воно коловертнем викручується з глибини. і люблю, коли гриби, обнявшись, мов брати, збирають на свої шапки росу. і люблю восени по коліна ходити в листві. коли так гарно червоніє калина і пахнуть опеньки».• «я не дуже кривлюсь, коли треба щось робити, охоче дідусеві, пасу нашу вредюгу коняку, рубаю дрова, залюбки гострю сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по весняній воді і зіллю полотно, без охоти, а все-таки потроху цюкаю сапкою на городі і не вважаю себе ледащим». • «та є в мене, коли послухати одних, слабкість, а коли повірити іншим — дурість; саме вона й завдає найбільшого клопоту та лиха… і вже тоді мені одні слова сяяли, мов зорі, а інші туманили голову».• «я ніколи не був скиглієм, терпляче зносив і батіг, і хлудину, і запотиличники…» • «вчився я добре, вчився б, напевне, ще краще, аби мав у що взутися. коли похолодало і перший льодок затягнув калюжки, я мчав до школи, наче ошпарений. напевне, тільки це навчило так бігати, що потім ніхто в селі не міг перегнати мене, чим я неабияк пишався». • мар’яна —> михайлику: «і вчися…та так учися, щоб усі знали, які-то мужицькі діти. хай не кажуть ні пани, ні підпанки, ні різна погань, що ми тільки бидло. були бидлом, а тепер — зась! »