Мене потрібен твір на тему образ захара беркута

У найважчих випробуваннях Захар Беркут виявляє себе як мудрий, сміливий вождь. Він дає завдання громаді не відбити, а розбити монголів. І сам бере в цьому найактивнішу участь. Адже саме його осінила рятівна думка про затоплення монголів водами гірського потоку. Надзвичайну шляхетність і силу духу виявляє тухольський ватажок, коли довелося йому робити найважчий вибір — важити користь громади і життя свого найменшого сина. Як не важко було зробити це, але Захар чинить за велінням обов’язку, всіма силами тамуючи свій душевний біль. Не згоджується він і на брехню: «Беркути додержують свого слова навіть ворогові і зрадникові. Беркути ніколи не сплямують ні своїх рук, ні свого серця підступно пролитою кров’ю». У своєму передсмертному слові Захар Беркут передбачає, що ця біда — не остання. Він висловлює надію на кращі часи, коли люди пригадають давні порядки, відновлять їх, і то стане запорукою щасливого життя.

 

Читать полностью: http://tvori.com.ua/obraz-zaxara-berkuta/#ixzz4Q0AHlpm3

Основа его метода все же НАБЛЮДЕНИЯ, на основании которых и делаются выводы (ДЕДУКЦИЯ) . Нужно подчеркнуть, что далеко не каждый наблюдатель был бы УВИДЕТЬ то, что ВИДЕЛ Холмс - для этого были необходимы поистине энциклопедические познания и знание жизни в современной ему Британской империи. Итак: от знаний к наблюдению, а от наблюдений - к выводам! Если смотреть с современной точки зрения, то Холмс прежде всего - криминалист-эксперт, он буквально охотится за вещественными доказательствами и умеет вытянуть из них всё возможное и невозможное! Психология, МОТИВ, ЛИЧНОСТЬ ПРЕСТУПНИКА, которыми всегда так занят не менее знаменитый Мегрэ - этим, как правило, сдобрена лишь развязка!

Iнодi дивуєшся, як щедро природа надiляє деяких людей своïми дарами. Не поскупилася вона на них, коли надiляла мистецькими здiбностями сина сiльського дяка з-пiд Чернiгова Павла Тичину. Спiвочий талант поєднався з винятковими музичними здiбностями, а його захоплення живописом поступилося лише перед поетичним даром. Так на лiтературному небосхилi Украïни спалахнула зiрка, що за силою i красою свого сяяння стала гордiстю украïнськоï лiтератури. У ïï iсторiï постать спiвця "Сонячних кларнетiв" не має собi рiвних за глибиною осягнення свiтовоï гармонiï й дисонансiв, за емоцiйнiстю, символiкою та оригiнальнiстю вiршування. Коли я читав поезiï "Сонячних кларнетiв", то вiдчував, що зi мною розмовляє добрий, щирий i розумний друг. Вiн схвильовано вiдкривав менi своï чистi, потаємнi почуття, розповiдав про найдорожче, захоплював своïм викриттям сутi природи, навчав ïï розумiти i любити. Вiн наче запросив мене у свiт, де панує гармонiя i краса. I я, зачарований рядками його вiршiв, пiшов за ним у свiт гармонiï природи i людини, iнтелекту й духовностi, почуття й обов'язку, нацiонального i загальнолюдського, землi i космосу: Блакить мою душу обвiяла. Душа моя сонця намрiяла, Душа причастилася кротостi трав - Добридень! - я Богу сказав! Поступово i я перейнявся радiстю, яку щедро дарує всiм мiй новий друг - лiричний герой "Сонячних кларнетiв". Вiн прагне логiчно пояснити, розкрити таємницю щастя своïм читачам. Вiн сам творить гармонiю i кличе у свiй дивний свiт: будьте молодi й щасливi! Радiйте! Життя того варте! Зачарований гач i замислений мрiйник, герой першоï збiрки Павла Тичини намагається передати свiй пiднесений стан влучним мис-тецьким засобом: вiн переконливо малює живi, радiснi, iнтонацiйно багатi картини. Тiльки людина, закохана у свiт в усiх його проявах, спроможна створити таку красу: Йду в простори я, чумний, тривожний (Гасне день, облiтає, мов мак). В моïм серцi i бурi, i грози, Й рокотання - ридання бандур. I тут я вiдчув, що в душi героя поєднався оптимiзм з якимось очiкуванням. Очiкуванням чого? I друг вiдповiдає менi тривожними рядками: Буде бiй Вогневий! Смiх буде, плач буде... Перламутровий... Мабуть, саме ця вiдповiдь допомагла менi зрозумiти, що, хоч найголовнiшою ознакою свiтлоï поезiï "Сонячних кларнетiв" є тонке навколишнього свiту i милування його гармонiєю, однак це книга передчуття сподiваного щастя, яке так i не справдилося. Я бачу лiричного героя в скорботi: вiн приймав революцiю, що несла надiï Украïнi, але його вразлива душа не могла змиритися з ïï жахами. Вiн сумно зазначає: "Не буть нiколи раю, у цiм кривавiм краю", але тiльки безмежною любов'ю сповненi його почуття: I цiй краïнi вмерти? - Де вiн родився вдруге, - Яку любив до смертi? Мiй друг, герой "Сонячних кларнетiв", пробудив у моєму серцi незнанi ранiш хвилюючi i прекраснi почуття до навколишнього буття. I я так вдячний йому за це!