Знайдіть у вірші шевченка "думка" фразеологізми, народні епітети , тече вода в синє море, та не витікає; шука козак свою долю, а долі немає. пішов козак світ за очі; грає синє море, грав серце козацькеє, а думка говорить: «куди ти йдеш, не спитавшись? на кого покинув батька, неньку старенькую, молоду дівчину? на чужині не ті люди, тяжко з ними жити! ні з ким буде поплакати» ні поговорити». сидить козак на тім боці, — грає синє море. думав, доля зустрінеться, — спіткалося горе. а журавлі летять собі додому ключами. плаче козак — шляхи биті заросли тернами.

Епітети:"синє море" "серце козацькеє" "шляхи биті" " неньку старенькую" "молоду дівчину".

Людина народжується для щастя. Та не судилося щастя Чіпці, головному героєві роману Панаса Мирного "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" Доля була жорстокою до Чіпки від самого народження, хоч з нього "дитина... вийшла — на славу! Повновиде, чорняве, головате, розумне..." Син обдуреної, зневаженої селянки-біднячки, хлопець змалку відчув, що це таке — людська несправедливість. У селі цуралися не тільки Мотрі та її старої матері. Гріх, безневинно скоєний Мотрею, довелося спокутувати її синові. Діти знущалися з Чіпки, не приймали до свого гурту, бо він був для них "виродком", байстрюком. І зростав хлопець невеселим, вовчкуватим, тихим. Уже в дитинстві, коли його за упертість прогнав багатий козак Бородай, Чіпка "поніс у серці гірке почуття ненависті на долю, що поділяла людей на хазяїна й робітника".

Болюче відчуття соціальної несправедливості з часом все більше й більше поглиблюється. Розповіді діда Уласа про кріпосницьку неволю, про нещасливу долю батька, селянський протест проти вимог пана примусили селян, звільнених реформою 1861 року з кріпацтва, працювати на нього ще два роки, інші факти зневажання людини людиною — все це формує характер Чіпки як шукача правди.

Життєвий шлях Чіпки сповнений крутих поворотів, підйомів і падінь. Таким самим суперечливим є внутрішній світ героя: добре, гуманне в ньому переплітається з недобрим, жорстоким.

Довго й марно намагається Чіпка зробити все, щоб і він з матір'ю жив "по-людськи". Не покладаючи рук працює на тому клаптику землі, що дістався йому у спадок, виношує у своєму серці мрію про щасливе заможне сімейне життя.

Михайло Панасович Стельмах народився 24 травня 1912 року в селі Дяківцях Літинського району на Вінничині в незаможній родині. Його дід Дем’ян був невільником пана Кочубея, котрий володів подільською землею. Надзвичайно обдарований і працьовитий він здобув собі славу великого умільця. Якось пан

замовив майстрові виготовити дві фігури апостолів – Петра й Павла. Дем’ян вистругав з дерева двох могутніх молодих бороданів. Глянувши на них, відразу можна було сказати, що їм приємно було тримати в руках не тільки книгу, а й

ключі від раю. Фігури поставили перед входом до маєтку. Коли про це довідали

ся люди, то приходили подивитися на святих. І відразу пізнавали в них двох красивих дідів з рідного села. Тому й ходили туди не один раз, щоб надивитись на них. Та пан не заплатив майстрові і тоді ображений Дем’ян повантажив апостолів на віз, у власному обійсті порізав їх на дрова, хоча й жаль було надзвичайно своєї праці. Так же старався – усю душу в них вклав.

Дем’ян Стельмах втілював у собі найкращі риси українського народу: мудрість, багатогранну обдарованість, винахідливість, працелюбність, волелюбність, доброзичливість, щедрість, закоханість у красне слово і пісню.

Дем’ян завжди з охотою підтримував інтерес онука до природи завжди дбав, щоб у малого зростала шаноба до праці на землі, завжди дотримувався даного слова. Онук слухав уважно і особливо радів, коли дідусь викривляючи великі напатлані брови, обіцяв зробити малому вітряка, на вершечку якого розправить крила й гордо підніме голову молодий лебідь.

А що вже говорити про Михайликову бабусю! Скільки її руки ділечка переробили. Кревно уболівали за деревами в саду, розмовляла з ними наодинці, як з близькими рідними; хлопчикові іноді здавалося, що старенька молиться за кожну вишеньку, яблуню, грушу, сливу.

Батько письменника - Панас Дем’янович - в період російсько-японської війни був нагороджений Георгієвським хрестом за проявлений героїзм.

Спливе за водою більше ніж півстоліття; виступаючи в березні 1962 року в Одеському університеті, Михайло Панасович скаже:

“Я не соромлюсь а горджусь тим що в мене прості трудівники землі виступають мислителями, бо той, хто щодня встає раніше сонця, працює під сонцем, біля жита-пшениці і меду і нас годує своїм добрим хлібом, не може не бути філософом. Зокрема таким філософом був в мій батько”.

Краще в нього – від неньки Трепетна любов до природи, до праці, уважність, гостинність, щедрість. “Що їй думалось тоді, моїй сільській босоногій Ярославні , перед людяністю, скромністю, і мудрістю якої я й досі схиляю свою, вже посивілу, голову. Не наю, як би склалась моя доля, коли б біля неї не стояла, мов благання, моя зажурена мати. Я й досі чую на своєму чолі, біля свого серця спокій і тепло її позазілюваних. Потрісканих рук.”

Михайло Стельмах дійсно народився в селі Дяківці на Віннічині. Але до восьми років мешкав в Одесі на Херсонській вулиці. У двадцяті роки Стельмахи виїхали з Одеси.

Чарівна природа рідного Прибужжя і невмируща народна пісня найбільше запали в серце вразливого хлопчика, сколихнули його найніжніші струни.

Михайлик самотужки навчився читати і писати. Вже тоді хлопчик збагнув, що книжка – неоцінений скарб, і вся його дитяча винахідливість була спрямована на те, щоб здобути книжку, познайомитися з чародійним друкованим словом.

В 1921 році хлопчик пішок до школи. Його відразу взяли в другий клас. Жити і вчитися було важко. Йшла громадянська війна. У Стельмахів на свю родину були одні чоботи. І Панас Дем’янович у зимову хвищу мусив носити Михайлика до школи на руках.

По закніченні початкової сільської школи Стельмах вступає в школу колгоспної молоді. В 1928 році він очолює в Дякійвському колгоспі бригаду з колишніх наймитів. Від світанку до вечора він працює в полі, а потім допізна засиджується над книжками – студіює агрономію. Проте все владнішим стає бажання бути вчителем. Спершу Михайло навчається в Вінницькому педагогічному технікумі потім в педагогічному інституті.

Через те, що батько був нагороджений Георгієвським хрестом, Стельмаха виключили з комсомолу. Але справедливість була відновлена в 1933 бідняцький син перший в Дяківцях закінчив Вінницький педагогічний інститут.

Дві зими Стельмах учителював в школах рідного Поділля. Перші поезії надрукував в 1936 році.

В 1941 році вийшла в світ перша збірка поезій “Добрий ранок.”

Другу світову війну рядовий Михайло Стельмах зустрів під Полоцьком на білоруській землі. Все пережите у дні війни через багато років відтворить він у романах “Правда і кривда” та “Дума про тебе”.