Твір у художньому стилі на тему моя улюблена поезія тараса шевченка за віршом мені одноково чи буду

Ты украинец я теье не отвечаю

За сонцем хмаронька пливе

Евгений Гуцало в своих новеллах, повестях и романах описал много персонажей детей, которые очаровывают читателей неповторимостью характеров, чистотой своих ощущений и помыслов. В противоположность этой чистоте писатель разоблачает и недостатки в сердце и поведении некоторых героев, будто предлагая нам самим задуматься и дать им собственную оценку.Непростые морально-этические проблемы поднимает Е. Гуцало в рассказе «Семья дикой утки». Мы знакомимся с его героями Тосей и Юрием и узнаем, что они успели уже несколько раз поссориться и помириться. Только это уже подсказывает нам, что у каждого из них — свой характер, своя позиция и свой взгляд на жизненные ситуации. Тося стремится дружить с Юрием: «Когда она была с Юрием, то казалось, что на нее падает волшебный свет его знаний, что она за некоторое время переселяется в тот мир, который возникает из его рассказов». Девочка описывается любознательной, искренней, она хочет познать мир, открыть для себя что-то новое.Юрий же, наоборот, берет от мира лишь то, что удовлетворяет его прихоти, он не понимает поведения девочки с чистой душой. Писатель осуждает самоуверенность мальчика («Меня никто не обманул еще и не обманет») и стремление вызвать зависть других. Мы убеждаемся, насколько морально разрушен внутренний мир Юрия. Это разрушение выливается в его поведение, когда он забрал из леса утят дикой утки и даже не подумал, что утята без матери могут погибнуть. Так оно и произошло. Дети перестали дружить с Юрием, но он не хочет признавать своей вины и притворяется, будто бы это «он не захотел с ними общаться».Душа наполняется презрением к Юрию, но в конце произведения мы вдруг понимаем, что не все еще утрачено для него: «И пока ехал в машине, то только о том и думал: он бы позвал, но подошла ли бы она! И, переживая мучительный стыд, решил, что, наверное, не подошла б…»

«Хочеш пізнати людину — наділи її грошима та владою» — говорить народ­на мудрість. І, як свідчить світова література та життєвий досвід, у переважній більшості випадків вони «псують» людину. Отже, гроші і влада — зло? Спробуємо дати відповідь на це питання.

Гроші — це «вічна» проблема. Одні не знають, де їх взяти, а інші — куди їх подіти, щоб отримати ще більше. Головний герой п’єси, Калитка, так визначає місце грошей у своєму житті: «Гроші — всьому голова». І дійсно, вони заполонили не лише розум Герасима, а й душу. Все у своєму житті і житті рідних йому людей він вимірює грошима. Протягом п’єси ми бачимо, як у Калитці гине людина, бо стяжательство і скна­рість беруть у ньому гору. Ми здогадуємося, що колись Калитка, можливо, був доброю людиною. Він працьовитий, любить землю. До неї він із ніжністю про­мовляє: «Ох земелько, свята земелько, Божа ти дочечко! І все то гроші, гроші, гроші». Герасим уже давно втратив ніжні почуття до своєї дружини. Він розу­міє, що вона працьовита, «з діжі рук не виймає з ранку до вечора», але при цьо­му він не здатен навіть на елементарну вдячність. Коли Параска попросила запрягти воза, щоб з’їздити з Мотрею до церкви, Герасим відповів, що «коні за гроші куплені». Більше того, він міг і побити дружину. Не раз, за її словами, вона із синцями ходила.Не краще Калитка ставився і до свого сина Романа. Хлопець виріс працьовитим та слухняним, але для свого рідного батька він також був товаром. Спочатку Герасим пообіцяв дати згоду на одруження Романа та Мотрі, які кохали одне одного. Та зробив він це лише з однією метою, «щоб вона старалася в роботі». А на­справді Калитка мріяв про одруження свого сина з донькою Пузиря, і найбільше його турбувало питання, скільки за нею дасть батько посагу. Але найгірше те, що в душі і свідомості самого Романа вже проростало зерня прагнення до наживи, посіяне батьком. Він не противиться волі родителя, з легкістю зраджує своє ко­хання до Мотрі, бо і для нього сенс життя вимірюється грошима, а не сімейним благополуччям та людськими стосунками. Роман не засуджує батька і за те, що видаючи заміж дочку, він не додав п’яти тисяч посагу. Те весілля перетворилося па загальну бійку, та ніхто не переживав з цього приводу. Та не так сталося, як гадалося. Бажання отримати гроші за будь-яку ціну, навіть злочинним шляхом, затуманило розум Калитки, приспало його обережність, заполонило свідомість і підсвідомість (йому навіть уві сні снилися гроші). Таким станом Герасима і скористався єврей, який запропонував купити у нього фаль­шиві гроші. І… жадібність, як жива істота, перемогла Герасима Никодимовича зсередини. Вона зруйнувала мури людської совісті, які тримаються на честі й мо­ралі. Вона знищила у людині людину. Вона хотіла позбавити Калитку найцінні­шого — життя. А він і не противився, бо для нього «краще смерть, ніж така потеря». Отож, жадібність до грошей і людські цінності — явища несумісні.