П’єса Івана Карпенка-Карого «Сто тисяч» розповідає цікаву історію про низькі людські почуттях і якостях. Як зрозуміло з самої назви твору, найголовнішою мотивацією для головного героя твору є тільки гроші. Герасим Калитка був дуже жадібним, не мав нічого більш важливого в своєму житті, ніж збагачення. В цілому цей образ був досить характерним для того часу. Тоді справді гроші і земля були надзвичайно важливими для людини і її успішного життя.
У відповідності до змісту твору, Герасим Калитка дуже любив дві речі – гроші та землю. У творі наведено величезна кількість прикладів того, як він все це любить і наскільки він жадібний у зв’язку з усім цим. Він докоряв своїх слуг за зайвий з’їдений ними шматок хліба, хотів одружити свого сина на багатій дівчині, яку син не любив. Він був жадібний навіть по відношенню до власної дружини, яка просила дати їй коней, що добратися до міста. Більше того, Герасим Калитка був готовий на будь-які хитрощі і навіть на незаконні дії, щоб хоча б трохи збагатитися. Одного разу до нього в гості прийшов єврей і запропонував за кілька тисяч справжніх грошей купити сто тисяч грошей фальшивих, які неможливо розпізнати. Герасим був настільки жадібний, його свідомість було настільки помутнілою, що він погодився на цей очевидний обман. Крім того, йому були сильно потрібні гроші, щоб дати їх у борг під заставу чужої землі Смоквина, а потім витребувати цю землю собі. На жаль для Герасима, сто тисяч, видані йому євреєм, виявилися простими папірцями, а тому він не зміг купити землю Смоквина, та й видані єврею гроші були втрачені.
Немає жодних сумнівів у тому, що навіть якщо б афера Герасима Калитки виявилася успішною, щасливою ця жадібна людина ніколи не стала би. Вся проблема в тому, що людська жадібність просто не має меж. Якщо людина жадібна, вона ніколи не заспокоїться. Помилково вважати, що багаті люди не можуть бути жадібними, тому що у них багато грошей. Навпаки, якщо людина багата, значить, гроші для неї дуже важливі. А це в свою чергу говорить про те, що вона їх надзвичайно цінує і ні за що не віддасть і не поступиться будь-кому іншому ні за яких обставин.
Можна з упевненістю говорити про те, що Герасим Калитка не заспокоївся б, якби отримав землю Смоквина. Більше того, ця удача зробила б його ще більш жадібним до грошей і до землі. Він би відчув, що у нього все виходить, що всі його афери проходять, а тому продовжив би шукати можливості наживатися на оточуючих. Я думаю, що невдача Герасима повинна була послужити йому уроком і показати йому, що гроші і земля можуть зіпсувати людину.
Експресіоністська образність в українській літературі. (Сучасні літературознавці зазначають, що уперше термін вжито у 1911 році німецьким поетом Г. Вальденом, але в українській літературі риси експресіонізму з’явилися у 20-ті роки XX ст. у творчості А. Головка, Миколи Хвильового, М. Куліша, а далі Д. Павличка, Л. Костенко, І. Драча. Але одним із перших засоби експресіонізму використовує В. Стефаник.)
Використання засобів експресіонізму у творчості В. Стефаника. (Експресіонізм — це така течія у модернізмі, яка базується на емоційній виразності, особливій загостреності зображувальних засобів з метою впливу на читача. Цій течії притаманний соціально-критичний пафос.)
Протест проти соціальної несправедливості і засоби імпресіонізму. (Горе селянина, його соціальну незахищеність зображено «коротко, сильно і страшно» і в новелі «Камінний хрест», і в новелі «Новина». Засобом імпресіонізму у творчості Стефаника є перш за все б побудови сюжету, у центрі якого виразна гротескна деталь. У новелі «Камінний хрест» — це гой самий хрест, який воздвиг Іван Дідух собі й дружині ще за життя. 1 цей хрест набуває значення символу, який виражає головну думку сильно й експресивно: жити у такому суспільстві неможливо, але й без Батьківщини — не життя. Вчинок Гриця Летючого з новели «Новина» приголомшує одразу: вбив власне дитя з любові й жалості, бо не міг бачити, як умирає дитина з голоду. Гротескність події покликана вплинути на почуття читача, змушує замислитися над соціальною несправедливістю.)
Експресіонізм у антивоєнних новелах. (Одним із прийомів експресіонізму є емоційна організація монологічного мовлення. Саме цей прийом бачимо у новелі «Сини», де сюжет, на перший погляд, абсолютно реалістичний, але постає він не у хронологічній послідовності і має на меті не зображення типового характеру в типових обставинах, а дорівнює події внутрішнього бутл’я подіям зовнішнім. Відтак єдиною реальністю залишаються емоції та переживання головного героя, майстерно передані через градацію почуттів, висловлених героєм у різкій емоційній формі. Емоційно несподіване сприйняття світу, де точаться війни, зображене через дітей, як у новелах «Діточа пригода» або «Піступка». Експресивна виразність авторської думки досягається саме таким чином.)
Новела — особливий жанр. (В. Стефаник використовує найчастіше саме новелу, бо цей жанр у короткій формі може передати дуже виразно авторську думку, адже для цього жанру не існує диктату сюжету. А для експресіонізму сюжет, його форма має підпорядковане значення. Головне — форма впливу, форма подачі думки.)
Вражати — значить спонукати до думки та дії. (Усі новели В. Стефаника у центрі уваги тримають особливу подію або вчинок, які вражають, навіть приголомшують своєю трагічністю. Мета автора — вразити, змусити до дії. Робить він це часто саме засобами експресіонізму — особливою емоційно виразною манерою зображення подій, які мають важливе значення не лише для головних героїв.)
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
Пшеничне зерно - мудре. воно несе в собі знак роду і народу та береже його навічно, як ти розумієш це