domtorgvl20082841
?>

Що сталося з цирком та його героями в кінці твору "Неймовірні пригоди Івана Сили"?

Украинская литература

Ответы

sashakrav

Лондонська спорт-арена. Посередині стоїть стомлений Іван Сила. Поруч з ним суддя. Суддя повільно підіймає його руку. Починаються рідкі оплески, які поступово переростають в овацію. Чути крики «Слава найдужчій людині світу!» На троні на коліщатках урочисто вивозять англійську королеву. Всі замовкають, шанобливо схиляючи голову. Королева довго розглядає Іван Силу в пенсне. Нарешті киває своїм слугам і ті підносять на двох подушечках: золотий пояс і золотий античний шолом.

Yevgenii_Gurtovaya1532

Климко - сирота, жив з дядьком Кирилом. Почалася війна, і дядька вбило. Дім розбомбили німці, Климко став жити у ваговій комірчині на залізничній станції. Вони разом з другом Зульфатом міняють речі на їжу на вокзальному ринку. Тут вони зустрічають вчительку Наталю Миколаївну, яка хоче обміняти своє рожеве плаття на молоко для своєї малої дитини. Їй  нема де жити, тому вони за її також у вагову. Климко чув, що за сіль можна виміняти багато продуктів, тому відправився у Славянськ, де солі можна брати стільки, скільки донесеш. Він ішов туди вісім днів, дуже замерз та зголоднів, виснажився. Солі він дійсно дістав, але додому її довезти не зміг.

ostapbender1111
ЩЕДРИЙ ВЕЧIР

РОЗДIЛ ПЕРШИЙ

Як тiльки весна десь у житечку-пшеницi розминеться iз лiтом, у нас достигають суницi, достигають уночi, при зорях, i тому стають схожими на росу, що випала з зiрок.

Це теж, прихиляючи небо до землi, говорить моя мати, i тому я люблю ту пору, коли суничники засвiчують своє цвiтiння. Цвiтуть вони так, наче самi дивуються, як спромоглися на такий беззахисно-чистий цвiт. А згодом над ними по-дитячи нахиляють голiвки зволоженi туманом ягоди. I хоч невелика ця ягода, а весь лiс i всяк, хто ходить у ньому, пахне суницею. Я тепер лягаю i встаю, накупаний цими пахощами, —

лiто,

лiтечко!..

Я люблю, як ти розкриваєш свої вiї, прижурений житнiй цвiт, я люблю, як ти довiрливо дивишся на мене очима волошки i озиваєшся косою у лузi, перепiлкою в полi.

А як хочеться спати в тобi, у твоєму солодкому туманi, у твоїх зорях!..

Та вже знайома рука лягає на плече i знайомий голос нахиляється до твого сну:

— Вставай, Михайлику, вставай.

— Ма-мо, iще одну крапелиночку...

— Струси цю крапелиночку.

— Ой...

— Гляди, ще боки вiдiспиш. Тодi що будем робити? Рядно i тепло спадають iз тебе, ти увесь збираєшся у грудочку, неначе волоський горiх, вростаєш у тапчан. Та хiба це пособить?

— Вставай, вставай, дитино, — виважує мати зi сну. — Вже вiкна посивiли, вже прокидається сонце.

Сонце?.. А ти ще бачиш мiсяць, як його з лiсу виносять на рогах корови, що теж пропахли суницею.

На тебе, на твої пошматованi видiння знову падають слова, немов роса; ти встаєш, сурмонячись, позiхаючи, прикладаєш кулаки до очей, а у вухо, де ще причаївся сон, крiзь туман добирається сумовите кування. Вже не перший ранок печалиться зозуля, що от-от на сивому колосi жита загубить свiй голос, —

лiто,

лiтечко!

Воно тихо з полiв зайшло в село, постояло бiля кожного тину, городу та й взялося до свого дiлечка, щоб усе росло, родило. I все аж навшпиньки спинається, так хоче рости, так хоче родити!

Як зелено, як свiжо, як росяно за двома вiконцями нашої бiдарської хатини, яка займає рiвно пiвзасторонка старої перепалої клунi, що вночi спить, а вдень дрiмає...

Пiсля повернення тата був у нашiй родинi дуже невеселий день — розподiл дiдизни. Мов чужi, сидiли на ясенових лавах брати й братова, висвiчували одне одного пiдозрiливим оком. Правда, бiйки-сварки не було, але та сердечна злагода, що жила колись у дiдовiй оселi, далеко вiдiйшла вiд спадкоємцiв. Найбiльше показувала характер братова, хоча й мала на своєму господарствi п'ять десятин, i воли, i корову. Але й дiтей було у неї теж немало — аж четверо, i старшiй дочцi вже треба було готувати вiно.

Дiдова хата дiсталася дядьковi Iвану й дядинi Явдосi. Вони без вiдволоки того ж дня почали зривати з неї блакитнi вiд часу i неба снiпки, а саму хату — пилами розрiзали навпiл. Боляче й лячно було дивитися, як з-пiд залiзних зубiв, наче кров, бризнула стара тирса, як iз живої теплої оселi ставало руйновище — купа скалiченого дерева, як оте вiкно, бiля якого вiдпочивав дiдусь, вирвали з стiни й, наче покiйника, поклали на воза

Ответить на вопрос

Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:

Що сталося з цирком та його героями в кінці твору "Неймовірні пригоди Івана Сили"?
Ваше имя (никнейм)*
Email*
Комментарий*

Популярные вопросы в разделе

egamedicalbuh
Глазкова633
kuk-nina
Guskov
Sidunevgeniya
sayfullinmr
kapi30
Koshovkina1721
rytikovabs
qwqwweqw3
fellybrossme
pavlova7771960
bellenru
Vs1377
Larya