Що таке справжня дружба за твором шпага славка беркути 2 ст

ответ: надеюсь понятно

объяснение:

Коли я побачив назву повісті анатолія дімарова «блакитна дитина», то трохи здивувався. дійсно, хіба може дитина бути блакитного кольору? «мабуть, фантастика», — подумалося мені. але насправді виявилося, що цей твір — чесна, відверта, щира, весела розповідь дорослої людини про своє дитинство. коли син письменника приходить додому із двійкою чи зауваженнями вчителя в щоденнику, то бабуся та мати, дорікаючи йому, з «виховною метою» розпові, яким слухняним та розумним ріс батько хлопчика. блакитна дитина — це ангел, якась ідеальна дитина, певно, яка реально й не існує: «блакитна дитина, викликана прямо з небес бабусею та мамою, пурхає над моєю головою, вимахуючи сніжно-білими крильцями, сяє рожевими щічками й докірливо дивиться на забіяку повними всіх на світі чеснот голубими очима». проте батькові чомусь стає трохи ніяково, як і його синові-бешкетнику, у нього також палають вуха від сорому: «адже коли б оця блакитна дитина залетіла багато-багато років тому в наш п'ятий «б» клас, вона не вирвалася б звідти живцем. а якщо й вирвалася б, то з обдертими крилами. і найбільше отого блакитного пір'я, звичайно ж, лишилося б у моїх жменях! » розповідь починається з метафоричної притчі про чарівний місток пам'яті. місточок провисав над безоднею, і по один бік жила людина, а по другий було все, що потрібно їй для життя. і жити б людині вічно, коли б місточок не вужчав з кожним днем. стурбована, щоразу набирала людина все більше припасів. але чим важчою ставала її ноша, тим вужчим — місточок. автор говорить, що він також стоїть над такою «прірвою», а по той бік — прожиті роки: «і доки не щез місточок моєї пам'яті, буду ходити по ньому, хоча б він став такий вузенький, як лезо ножа». але невблаганний час віддаляє автора від нього ж самого, коли він був отже, із теплотою анатолій дімаров перекидає місток із дорослого життя в дитинство, яке припало на важкі воєнні та післявоєнні роки. переходить через місточок і знову опиняється в дитинстві — з молодою мамою, молодшим братом, друзями. статків у родини не було. мама — вчитель, зарплатня невелика, але в приміщенні є етажерка з книжками та зошитами. толя любить читати, учитель навіть поставив йому двійку через те, що хлопець читав на уроці «тараса бульбу», уявляючи себе лицарем. навесні хлопці, не зважаючи на небезпеку, катаються на кригах, майже всі літні канікули проводять на річці — купаються, ловлять рибу та раків. автор навіть висловлює цікаву, на мій погляд, думку про те, що люди, які виросли на берегах таких чистих і веселих річок, не можуть бути злими й похмурими. а ще діти катаються на конях, ганяють по лісу, роблять набіги на чужі городи та садки! мене вразив епізод, коли толя з приятелем ваньком, вирішивши налякати дівчат, бере до рота жабеня. але, злякавшись завуча, випадково ковтає жабку. ночами хлопчик прислухався: чи не стрибає вона у нього в животі. і сміх, і гріх, як то кажуть! з теплотою герой розповідає про своїх учителів: павла степановича, віктора михайловича, галину іванівну. останнім двом хлопці-бешкетники навіть одружитися: обкидали зіпсованими яйцями залицяльника вчительки, і та була змушена йти на виставу з віктором михайловичем. через місяць вчителі побралися. але з найбільшою любов'ю анатолій дімаров згадує свою люблячу матір. між дітьми та мамою склалися довірливі, щирі стосунки. вона, на відміну від односельців, ніколи не лає та не б'є своїх синів. із гордістю толя каже: «моя мати найкраща в світі! » отже, толя — не блакитна дитина, не янгол. це звичайний хлопець, у шкільному житті якого було багато пригод — веселих і не дуже. звісно, що анатолій дімаров, пам'ятаючи, яким він вбув у віці свого сина, краще розуміє власну дитину. адже за розвагами та бешкетами він помічав у житті важливі речі й цінував їх: уміння мріяти, товаришувати, відповідальність за молодших і слабших, прагнення до добра й справедливості, тонке відчуття краси природи, почуття гумору.

•  « одна до одної в обійми, цілувалися й плакали від зво­рушення, заливаючи міські вулиці потоками сліз,   аж бідолашним  городянам   доводилось   кілька   днів   по   тому   плавати   у   човнах   та  »; •   « вербі ростуть груші»; •   « затріпотіла крильми, кукурікнула сиплим голосом моло­денького півня та, залишивши в дядьковій долоні хвоста, пурхнула  на »; •   « прищикнув   йому   (дядькові)   мову дверми,   і   вона жалібно   за­скавучала,   наче   »; •   «і   надвечір   вичалапують   на   піщаний   берег   і   лагідно   бесі­дують зі »; •   «і за курчатами, аби ті не заблукали в лісових  »; національна драма.   з української прози517•   «ідавши швабри, довгим лунким коридором проскакали при­биральниці з   ві»; •   «я   взявся   обіруч   за   край   неба   і   прихилив   небо   до   її   ніг,   взятих  у   чорні лаковані   туфельки.   я   відгорнув   глевке   передосіннє   хма­ровиння,   і   сонце зиркнуло їй у вічі»; •   « манька взлетіла за   намальованих »; •   «   денис   узяв   корову правицею   попід   черево   і   поклав до  кишені свого ширококрилого   галі»; •   «дядько вхопив з мисника ополоник, чигикнув ним по дну відра  і впіймав тітку,   наче рибу в   пі»; •   «дядько власноруч лупив нутрій і. облуплених відпускав у басейн,  аби вони   знову обростали шкурою та »; •   «   (діда   єврася)   стала доймати   спрага,   він   перехилив у себе  бочку з дощовою   »; •   «   розрізали   навпіл:   одна   половина     по   бабоді-  дових грядках,   адруга —   по   тіткодядьковій полуниці»; •   «люстра   ж,   проломивши   муровану   стіну,   з   пронизливим   виттям  пронеслася над   передмістям   і зникла в   безвісті»; •   «якось у черзі бабу одарку штовхнули і вона розсипалася; зібрав­ши у вузлик свої кісточки,   баба одарка почалапала до лікарні, де  її заново   і   »; •   « сіяла по   городу »; •   «я підбігав до купи брухту і штурляв кабанові все, що потрапляло  під руку:   підшивки старих газет та журналів,   іржаві колеса тачок,  потріскані,   нашпиговані гвіздками гумові покришки,   уламки до­щок,   лискучі дизельні циліндри,   березові й дубові оцупалки,   ко­лінчасті вали;   усе те з пекельним скреготом перемелювалося між  жорно   подібних зубів кабана і   безслідно   зникало у його   невиди­мому череві,   буцім провалювалося під   »; •   «пі не кукурікав, а вив по-лисячи, тонко й жалі нести­ся   кури   перестали   і   цілісінькі дні   греблися   під   горою,   лаштуючи  »; •   «пес,   з’ївши,   і собі сказився,   вислизнув   з   ошийника та стрибнув  прямісінько   в   пащеку кабанові,   якого   саме годувала ті»; •   «кабан проковтнув нерона-,   буцім муху, і.   в сказі вирвав  із землі гараж та й посунув уперед,   трощачи усе на своїм шляху..»•   «я   вхопив   себе   за вуха,   підняв у небо і смикнув   завісу,   яка відді­ляла   десь   від   ночі.   тої ж   миті   завіса   впала   і   густа   та   в’язка,   мов  пакульська грязюка,   темінь хлюпнула на »; •   «жукове обличчя несподівано рипнуло і розсіялося, наче перести­глий гриб-димовик,   коли   на нього   наступити,   хмара смердючого  іржавого »; 518усі уроки української літератури у 8 класі•   «славко   пасічник зявився   у   школі   аж наступного   тижня,   оббіг­ши   з   великого   переляку земну кулю   по   51-й   паралелі тисяча   сто  двадцять девять разі»; •   «   перевтілився   на   горобця   й   випурхнув   через   вікно   на   вули­»; •   «, поблискуючи алюмінійонікелевими боками, гордо  посунув   крізь натовп та »; •   «гасовщик   виносив   цистерни   перед   очі   натовпу   і   викручував   їх,  наче   мокру білизну! »; •   «інка,   що   рятуючись   від   його   {капоти)   п’яних кулаків,   пере­кинулася сорокою   і невгамовно   »; •   «серце мені билося так гучно, що міліціонери на перехрестях три­вожно   озиралися,   в   довколишніх   будинках   подзенькували   шиб­»; •   «телефоністи,   що лагодили обірвану лінію,   прийняли дядька де­ниса за   стовпа і обвішали »; •   «електромонтери   примостили   на дядьковому носі   вуличний ліх­тар,   і ми довго   економили на світлі»; •   «   денис   поволі   випростався,   піднімаючи   на   плечі   соба-  кареву гору і шпурнув її в річку»; •   «пиріжки в долоні стрепенулися,   затріпотіли крильми і пурхнули  у прочинену кватирку коридорного   вікна.   краєм ока я   бачив,   як  вони   всілися   на   осокорі та загойдалися.   струшуючи з   гілля   сизу  »; •   «наступної   миті   гуца   пошпурнуло   в   небо,   неначе   камінь   кину­тий з пращі.   він злетів усе   вище та вище,   аж поки не втрапив на  оболонко   машинного   диму   та   пари   і   всівся   там,   звісивши   ноги  у лискучих юхтових »