Розповідь про пісні літературного походження

Пісні літературного походження

 

Таку назву дано пісням, що написані конкретними авторами — поетами й

композиторами — і широко виконуються поряд з народними. Отже, до

фольклору вони увійшли завдяки популярності й усному поширенню серед

людей.

 

Якщо побутування і виконання цих пісень засвідчують їх близькість до

народної творчості, то деякі інші риси дозволяють виділити їх в окрему

групу пісень літературного походження. Це більш індивідуалізована

мелодія, переважно лірична, і наявність інструментального супроводу, хоч

у народі вони співаються і без акомпанементу. Авторами пісень були

відомі поети, композитори і взагалі освічені й інтелігентні люди. Серед

них — Григорій Сковорода, Тарас Шевченко, Кирило Стеценко та інші.

 

Перші зразки пісень літературного походження з'явилися ще наприкінці XVI

ст. В наступні століття їх ставало все більше і більше. У XVIII та XIX

ст. їх вплив на фольклор став особливо великим.

 

Може виникнути запитання: що потрібно для того, щоб авторська пісня

стала народною? Мабуть, авторська пісня мусить бути професійною, яскраво

образною, красивою і глибокою за змістом і, звичайно, близькою до

фольклору. Візьмімо для прикладу уривки з поеми Т. Шевченка «Причинна» —

«Реве та стогне Дніпр широкий» і «Така її доля» (40).

 

Якщо першій пісні властива широта розспіву, епічність музично-поетичного

образу, то для другої характерний м'який ліризм. Музику пісні «Реве та

стогне Дніпр широкий» написав Дмитро Крижановський, а «Така її доля» —

Владислав Заремба. Обидві пісні з'явились у другій половині минулого

століття.

 

На вірші Т. Шевченка написано багато музичних творів, в тому числі й

пісень. До названих додамо «Думи мої, думи», «Плавай, плавай,

лебедонько», «Літа орел, літа сизий», «Летить галка через балку», «Садок

вишневий коло хати» і багато інших. І ці, і багато інших музичних творів

на Шевченкові слова стали народними. Повернімося до перших етапів

розвитку цього жанру.

 

З XVII ст. назвемо кілька пісень, що міцно увійшли в народний побут. Це

«Чайка», авторство якої приписується Богдану Хмельницькому (до речі, він

часто співав її в супроводі бандури), «Ой під вишнею» і «Ой не стій під

вікном», що виникли в студентському середовищі Київської академії (41).

 

З XVIII ст. дуже популярними є пісні Семена Климовського і Григорія

Сковороди. Пісню «їхав козак за Дунай» було написано у 30-ті роки; її

популярність перейшла навіть кордони нашої країни. Широко співались

пісні Сковороди — «Ой ти, пташко жовтобока», «Стоїть явір над горою»,

«Всякому городу нрав і права» (42).

 

У цій пісні відчутна опора на тоніко-домінантові гармонії, є перехід у

паралельну тональність — все це риси вже пізнішої доби, що співзвучна

європейській музиці гомофонно-гармонічного складу.

 

XIX століття дуже багате на пісенну творчість, що стала народною. Вона

пов'язана з іменами Івана Котляревського, Григорія Квітки-Основ'яненка,

Віктора Забіли, Миколи Петренка, Марка Кропивницького, Михайла Глинки,

Івана Франка, Володимира Александрова та ін. Це, наприклад, пісні «Віють

Відповідь:

Завдання або неповне або не зовсім для мене зрозуміле. Але..

Коли Тугар Вовк потрапив у полон під час битви на річці Калка, то у нього був вибір: або смерть чи життя в неволі або зрада, і він "зрадив Русь монголам, виявивши їм наперед цілий план битви, уложений руськими князями"  

На громадській раді, коли Митько Вояка хотів свідчити про нього,  у Тугара Вовка був вибір: заперечувати звинувачення або признатися в тому, що він дійсно зрадив і покаятись або змусити навіки замовчати Митька. І Тугар вбив Митька на очах у всієї громади

Максим, щоб задурити монголів і дати час розлитися річці, розказав Тугару про потаємний хід з кітловини. І знову у Тугара був вибір : розказувати монголам про такий хід чи дозволити тухольцям знищити усіх монголів у пастці. Тугар Вовк розказав монголам про потаємний хід.

Бурунда у передсмертні хвилини свого життя "із страшенною силою замахнувся, щоб сокирою розлупати Максимову голову". І в цей момент у Тугара був вибір: врятувати життя Максимові чи дивитися на його смерть. І він зробив  свій вибір:  "Але в тій хвилі блиснув меч Тугара Вовка понад Максимовою головою, грізна, вбійча рука Бурунди враз із топором, відтята одним замахом від рамені, впала, оббризкана кров'ю, мов сухе поліно, в воду".

Пояснення:

Якою повинна бути сучасна дівчина? Привабливою, працьовитою, вихованою, розумною, щирою душею — ідеальною. Героїня твору І. Котляревського «Наталка Полтавка» є уособленням найкращих рис дівчат, стала ідеалом національного характеру, в якому гармонійно поєдналися зовнішня краса і багатий духовний світ. Перед нами — проста українська дівчина — трудівниця, яка жила на початку ХІХ ст. Наталка — добра, ввічлива та чесна дівчина. «Золото — не дівка! — кажуть про неї.— Окрім того що красива, розсудлива, моторна і до всякого діла дотепна, яке у неї добре серце, як вона поважає матір свою… яка трудяща, себе і матір на світі держить». Чим це не ідеал для сучасної дівчини? Для неї, як для справжньої дівчини-українки, найбільше багатство — чесне ім’я. Коли Тетерваковський залицявся до неї, вона з гідністю відповідала: «Знайся кінь з конем, а віл з волом». Хоч возний і пан, але вона не хоче мати багатства без любові, для неї щастя — життя з коханим. «Бідність і багатство — єсть то Божа воля, з милим їх ділити — єсть щаслива доля»,— висловлюється героїня. Ніжна і щиро сором’язлива, вона впевнена в собі, це допомагає їй не занепасти духом при злиденному житті. Я захоплююсь незвичайною рішучістю і стійкістю героїні в боротьбі за своє щастя, коли доля зводить її з коханим Петром. Наталку не лякає людський осуд, вона залишається з людиною, яку кохає понад усе. Героїня ще не одне покоління читачів буде вчити доброчинності й непорушної відданості найвищим почуттям. Вона являє собою впевнення споконвічного жіночого ідеалу моїх співвітчизників, що ґрунтувався на святинях народної моралі. Минали десятиріччя, змінювався суспільний устрій життя, додавав нові риси до соціального обличчя жінки, проте в найістотнішому цей ідеал залишався без змін. Нам близький і дорогий образ жінки, багатої духовно, чесної, працьовитої і сердечної. З плином часу такі ідеали не старіють, бо вони — загальнолюдські і вічні, актуальні для будь-якої епохи. Саме такою має бути любляча дитина, сповнена глибокої поваги до батьків. Саме такою має бути жінка: порядною, працьовитою, розумною. Саме такою має бути наречена: щиро люблячою, вірною, ладною з гідністю відстояти своє кохання. Всі ці моральні якості втілив у своїй героїні І. Котляревський, подавши їх у сукупності з рисами чарівної зовнішньої краси Наталки — ще однією характеристикою народного ідеалу для сучасних українських дівчат.