Кэтому тексту составить план ліхтарник серед зелених луків і дрімучих лісів текла річка. повновода, глибока, але тиха й ласкава. багато віків несла вона свої чисті води. рікою плавали човни й навіть маленькі кораблики. жив на березі ріки ліхтарник. увечері сідав він у човен, плив на середину ріки, засвічував ліхтар. до світанку блимав посеред ріки вогник, показував дорогу мандрівникам. лагідно хлюпались об берег хвилі - тішилась ріка: люблять її люди, й вона людям потрібна. та ось людям знадобилося багато дощок на столи й стільці. вони ліси по берегах ріки. здалося також людям, що зелені луки - це непотрібні розкоші. зорали луки, посіяли кукурудзу. виснажилися студені джерела, задихнулася від спраги ріка й померла. кілька років на тому місці, де плавали човни й кораблики, весною дзюрчав струмок, а згодом і він засох. перетворилося русло ріки на город. про річку нагадував тільки стовп, до якого ліхтарник за звичкою щовесни прикріплював ліхтар. як тільки на землю сідали сутінки, старий ліхтарник ішов на капустяне поле й засвічував на стовпі ліхтар. маленький сергійко і питає: - дідусю, навіщо ви засвічуєте ліхтар? ріки ж давно немає. - щоб люди краще бачили свою дурість

Автор : Маруся Чурай.

Рік написання : 1650-ті

Жанр: літературна козацька пісня.

Тема: зображення прощання козака з ріднею перед походом.

Ідея твору: уславлення козаків, для яких обов’язок перед Батьківщиною є вищим, ніж сімейне щастя. Возвеличення подвигу матерів та дівчат у розлуці з дорогими людьми.

Основна думка пісні : захоплення патріотизмом козаків й подвигом матерів та коханих у розлуці з

дорогими людьми.

Римування – паралельне

Епітети: «ясні очі», «мати… слізно проводжає», « кінь вороненький ».

Повторення: перший і останній куплети.

Метафори: «Стоїть місяць», «кінь спіткнувся», «година настала».

https://dovidka.biz.ua/sto-tisyach-obraz-romana/

пролитай чуть ниже характеристики Романа, дальше будет цитатная характеристика.

Роман. А ви думаєте, що у Пузирів поживитесь грішми? Якраз! Так візьмемо, як наш зять взяв у нас: обіщали п’ять тисяч, а після весілля дали дві пари волів, десяток овець, пару коней, фургона і дві корови.

Герасим. Обіцянка – цяцянка, а дурневі радість.

Роман. Та ще на придачу всі гуртом попобили зятя та й вирядили.

Герасим. А нас хіба не били? Били й нас.

Копач. Цікаво. І зятя били? Я дещо чув, але мало чого люде не набрешуть. Ану, розкажи, будь ласка.

Роман. А як було? Так було: зараз сват Іван зчепився з батьком, щоб давали обіщане придане, а батько одмовили своєю поговоркою: обіцянка – цяцянка… Сват назвав батька мошенником, батько свата за бороду, а він батька; я кинувся оборонять батька, а сват Панас вчепився мені в чуба – саме отут на виску, я почав викручуваться, отак шкура з волоссям витягнулась, а я крутюсь, та до того крутився, поки добрий жмут чуба не зостався у свата Панаса в руках, а таки викрутився.

Роман. Вмішались всі родичі і півдня бились; оце наче й вгамуються, дивись: слово по слову – знов зчепились.. Отаке-то придане; нарешті, батькові два зуби вибили…