Цитатна я характеристика главного героя с "митькозабр з юрiвки".

Характеристика образів сергія і митька  «химера лісового озера»    дмитро омельчук і сергій стеценко — звичайні школярі-шестикласники.  сергія і митька — друзів-шестикласників поєднує вік, інтереси, поведінка, риси характеру. хлопці — справжні любителі природа, великодушні, дотепні, кмітливі, працьовиті, наполегливі. а найголовніше — вони вміють дружити, турбуватися один про одного, швидко вирішувати конфліктні ситуації.  друзі на літні канікули відправились в село до бабусі.  у селі друзі одразу ж знайшли озеро серед лісу, відновили чийсь курінь і весь час проводили там. крім них, до озера приїжджав на велосипеді ще один міський гість — чотирнадцятилітній васько. він розповів шестикласникам, що в озері живе якесь чудовисько. хлопці вирішили вистежити ящера, адже чітко бачили величезні сліди на прибережному піску, вночі чули страшний рев і спостерігали, як булькає вода у глибокому місці. намагаючись спіймати чудовисько і прославитися, митько і сергійко робили пастки, засідки, по черзі чатували вночі. цілий місяць хлопчики читали книжки про геологічні періоди на землі і про тварин, які колись населяли нашу планету. як виявилося потім, ніякого митькозавра не існувало, а над друзями васько. та митько і сергійко не образилися, адже за цей місяць вони пережили безліч таємничих і веселих пригод, до того ж перечитали багато книжок з біології. риси характеру хлопців: а) чемність і доброта; б) мужність і винахідливість; в) повага до батьків і людей похилого віку; г) наполегливість і довіра; д) на зло відпові добром. здібності героїв: а) любов до книги; б) прагнення пізнати багато цікавого; в) надання тому, хто її потребує; г) вміння орієнтуватися у природному довкіллі; д) мрія про славу. образ митька    «химера лісового озера, або митькозавр з юрківки»  митько – головний герой пригодницької повісті я. стельмаха «химера лісового озера, або митькозавр з юрківки».  змальовуючи його, автор не дає докладного опису його портрета. внутрішні якості митька: дотепність, вигадливість, кмітливість, цілеспрямованість, наполегливість, чесність, оптимізм. думки після закінчення 5 класу були спрямовані на гарний заслужений літній відпочинок, який він хотів організувати без пильного батьківського нагляду. а для цього треба було поїхати на село до бабусі. звичайно ж, батьки не хотіли відпускати його, але він був дуже переконливим у своїх доказах (потрібно було зібрати колекцію комах) і обіцяв чесно дотримувався всіх отриманих приписів. мова героя на початку твору не звертає на себе увагу, але у кінці – суттєво змінюється: у ній починають з’являтися спеціальні слова-терміни, назви різних видів доісторичних тварин (стегозаври, індикоптерії тощо). герой змусив задуматися над тим, що навчання може бути цікавим і приносити задоволення. автор: j. g. (джей джи) у рубриці: 6 клас

джерело:   довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua

Композиція «дива» нагадує архітектуру собору, образно відтворену в романі: незвичайність планів, переходів, добудов, але у свавільній асиметричності криється доцільність і гармонія. усе — наче пісня рідної землі. заспів до «дива» та епіграфи до кожної з його частин глибоко занурені в зміст, вони «промовляють» щось важливе, додаткове світло на задум і тему. до розділів про xi ст. взято вислови з літопису нестора — і це доречно. у самій назві, наприклад, «рік 1014. літо. болгарське царство», є лише літописна констатація. а в епіграфі — вираження гніву, скорботи й непримиренності людського сумління до візантійського тирана, прозваного болгаробойцею за осліплення чотирнадцяти тисяч полонених: «толи не будет межю нами мира, оли камень начнеть плавати, а хмель». софія київська — один з головних героїв роману. цей мистецький витвір змальовано як незвичайне диво, що «ніколи не кінчається й не переводиться». і читачі роману стають свідками творення цього дива, знайомлячись з будівничим софії київської — сивооком. талановитий древлянин багато блукав по русі, був ченцем у болгарському монастирі, згодом потрапив до візанти и працював у константинопольського майстра як будівник и оздоблювач храмів. згодом, дозрілий у своєму таланті и розумінні життя, повернувся до києва, у рідну землю. повернувся, щоб створити софію, собор, у якому використав традиції предків та досвід, набутий по всіх світах. він — чудовий талант, майстер у мистецькому подвигу, котрому віддав себе до останку. п. загребельний у своєму романі зумів показати історію україни, об’єднавши три її шари: давнину, другу світову війну й сьогодення. а головний об’єднуючий центр — це образ софії київської, незвичайного дива з див «во всем полунощи земном». у розділах роману, де розповідається про окупований фашистами київ, а також про мирне життя героїв у шістдесяті роки, усі персонажі пов’язані з собором. у роки великої вітчизняної війни есесівець шнурре за наказом фюрера хоче вирізати найкращі фрески для музею в гітлерівському лінці. учений-історик гордій отава перешкоджає йому ціною власного життя. син гордія, також історик, настільки закоханий у собор, що не може відмовитися від цього дива навіть заради кохання. собор зв’язує покоління, говорить з нами про минуле, про культуру нашого народу. одночасно з «собором» олеся гончара роман п. загребельного «диво» закликає сучасників «берегти собор людських душ», будувати майбутнє свого народу, його добробут і щастя. створений майстром образ софії київської проступає крізь імлу століть і втілює невмирущість духу українського народу. за довгу історію свого існування різні завойовники намагалися знищити це диво, та знову й знову поставав собор. він «стояв уперто, несхитно, вічно, так ніби не будований був, а виріс із щедрот київської землі…». читаючи «диво», ми ніби переносимося в часи тисячолітньої давності — київську русь. отже, твір — про далеку історію, коли на зміну язичництву приходить інша віра — християнство. ми стаємо свідками цього конфлікту. автор подав ідею, яка була колись, що віками формувалася. вимисел, фантазія павла загребельного в «диві» органічно переплітаються з реальним історичним тлом тогочасного життя києва, новгорода, язичницької пущі, доповнюючи та поглиблюючи сприймання зображуваного. реальною подією є й будівництво храму — софії київської. але у творі є и авторський домисел, що дозволяє йому полемізувати. так загребельний писав: «письменникові іноді можливо потрапить до рук документ такої сили, що неминуче виникне бажання перенести його на сторінки роману чи повісті, побудувати цілий роман у цьому документі. та коли не буде при цьому необхідного художнього переосмислення, коли письменник не виступить у ролі художника-творця, документ залишиться тим же, чим він був спочатку, і ніякого художнього твору ми не одержимо». сивоок — вигаданий герой, уся його історія мандрів — свідомо введений автором пригодницький елемент: «вся ця історія вигадана. пустивши сивоока в мандри, я дав читачеві поживу, розширив «ію», залучив до сюжету деякі реальні історичні події. скажімо, осліплення тисячі болгар — це факт, записаний у хроніках» (п. загребельний).