Твір роздум який слід на моїй душі залишило знайомство з головним героєм оповідання "федько-халамидник"

Непосидючий, майстер на різні вигадки, Федько був страшенним розбишакою й халамидником: то шибку розіб'є з рогатки, то синця наб'є своєму другові, то змія відбере в хлопців. Перший по силі на всю вулицю. Але, незважаючи на все це, у Федька було дуже багато друзів: і Гриць, і Стьопка, і Спірка. Хлопці його дуже любили й поважали. Мабуть, тому, що він був чесним і порядним. Усі знали, що маленький халамидник ніколи не брехав, навіть тоді, коли хлопця били за його пустощі Він завжди говорив тільки правду, хоча, якщо б захотів, міг би завжди виправдатися. До того ж Федько був справжнім другом, і хлопці знали про це.

Толя – син хазяїна будинку, у якому жила родина Федька, – був дитиною ніжною, делікатною та смирною з "невинними синіми очима". Завжди чистенький і чепурнешяший, він зовсім не мав нахилу "до Федькових забав" і ставився з погордою до мужицьких дітей. Але якась невідома сила тягнула його до халамидника. Толя – хитрий і підступний: він підбив Федька на ризиковану подорож по кризі, мріючи про те, що той злякається, а хлопці з нього посміються А інша його вада – заздрість – штовхає його самого на кригу. Федько рятує Толю, ризикуючи власним життям, а цей брехун ще й звинувачує його в тому, у чому був винен сам. Бешкетник виявився справжнім героєм і благородною людиною: хлопець збрехав перший раз у житті, щоб захистити зляканого Толю від розгніваного батька, але заплатив за своє благородство надто дорогою ціною – власним життям. Толя навіть після смерті Федька не відчуває власної вини, навіть забирає чижика, збрехавши матері хлопця, ніби виграв його. Він підлий і дріб'язковий Толя –  егоїст, який думає тільки про себе, його не цікавлять почуття й думки інших, він не знає, що таке честь, совість, благородство, що значить бути справжнім другом. Йому притаманні підлість, брехливість, хитрість, зрадливість, заздрість, пихатість та егоїзм. Я впевнений у тому, що в Толі школи не буде друзів, і мені б дуже хотілося мати такого чесного, благородного сміливого друга, яким був Федько.

Колись пастушок, переплигуючи зі скелі на скелю за козою, що відбилася від решти, посковзнувся й упав у глибочезне провалля. Коли він розплющив очі, то побачив, що лежить на площі великого міста, яке складається з вузьких довгих веж, що їх кожен будує на свій лад, бо ці вежі весь час завалюються.Пастушок підійшов до найближчого чоловіка, який порпався з кельмою1 серед купи каміння, й запитав, що це за місто, хто його мешканці й чи не можна було б щось попоїсти, бо він дуже зголоднів, наче кілька днів пролежав без їжі. Однак на запитання пастушка ніхто навіть не глипнув у його бік, дарма що козопас обійшов мало не все місто. Врешті вже зовсім зневірившися, що хтось дасть йому тут бодай окрайчик хліба, пастушок набрів на кволого дідуся, що порався біля найнижчої, напівзруйнованої вежі, й повторив своє запитання.— Тут живуть самі яяни, — відповів нарешті старий. — Кожен яянин знає тільки своє «я» і тому запитань іншої людини просто не чує. Я ж почув тільки тому, що мене здолали немощі, і внутрішні підпори, які досі тримали мене, як вони тримають усіх яян цього міста, передчасно струхли й завалилися, як і моя вежа, направити яку мені бракує сил.— Я вам охоче до радісно вигукнув пастушок, — аби тільки трохи щось попоїсти.— Яянинові годі до скрушно мовив дідок. — Ніхто не може догодити яянинові, бо тільки він сам усе знає і вміє, і то найкраще.— Але ж людина мусить їсти, аби втриматися при житті!— Усі тут харчуються власним «я». Коли воно вичерпується, яянин умирає, проте «я» кожного із яян таке невичерпне, що всі тутешні мешканці майже вічні. Мене опали немощі тільки тому, що я чужинець і справжнім яянином так ніколи й не став, хоч і прожив тут майже весь свій вік. Я ледве пам’ятаю, що на початку свого життя під час сварки на кораблі, де я виконував обов’язки юнги, я випав за борт і опинився у цьому місті.— Але я зовсім не хочу ставати яянином!— За рогом моєї вежі лежать кельми для новоприбулих, бери собі якусь і починай будувати свою вежу.— Невже з цього міста немає виходу?— Ще на початку, коли я щойно сюди потрапив, я здибав одного юродивого, який сидів біля каміння цієї вежі, котру я оце марно будую. Він повідав мені, що місто має сім брам і з кожної можна вийти, хоча досі жоден мешканець цього міста не міг відчинити брами з тієї простої причини, що ніхто з тутешніх насельників не спроможний вимовити коротесенького слова, що відчиняє ці брами.— Яке ж це слово?— Це слово знають усі яяни: звичайнісіньке «ти». Але коли хтось із яян, — а це стається так рідко, що про це ходять лише легенди, — отож коли хтось із яян пробує вимовити «ти», в устах яянина це чомусь завжди обертається на «я», і тому брами не відчиняються.

Тарас Григорович Шевченко народився 9 березня 1861 р. у селі Моринці Київської губернії.Згодом сім'я переїжджає у с.Кирилівку.
У 1822 р. Тарас почав навчатися  грамоті у місцевого дяка Совгиря,знайомиться з творами Сковороди.
У 1823 р помирає його мати і батько одружується вдруге.Тарас іде у найми до дяка Богорського.Не витримавши знущань,тікає від нього у пошуках учителя-маляра.
Коли Тарасові минуло 14 р.він стає дворовим слугою у пана Енгельгардта і багато малює.
Згодом пан переїжджає до Вільно,а потім до Петербургу.Тарас слідує за ним.Пан віддає хлопця на навчання до живописця В.Ширяєва.Тарас змальовує скульптури і Літньому саду,де знайомиться з художником І.Сошенком.
У 1838 р.Карл Брюллов і Василь Жуковький вирішують викупити Шевченка з кпріпацтва.Щоб здобути 2500 рублів Брюллов малює портрте Жуковского,який продається на аукціоні.
Шевченко поступає у Петербурзьку академію мистецтв.
1-а збірка  його творів написана у 1840 р. під назвою "Кобзар".Окремо вийшли "Гайдамаки" та "Гамалія".
У 1843 р. поет здійснює 1-у подоріж до України,у 1845-2-гу подоріж.У цьому ж році пише "Наймичку","Заповіт" та "Кавказ".
За участь у Кирило-Мефодіївському товаристві його арештовують.В Орській фортеці він пише "Княжна" та "Варнак".
У 1850 р.-2-ий арешт.До кінця своїх днів перебував під нвглядом поліції.
10 березня 1861 р.помер у Петербурзі та перепохований на Чернечій горі біля Канева.